Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

«Приземленість не порушується навіть у випадку поведінки зі знаками аскетизму, якщо мова йде про поведінку, дану Святим Письмом, оскільки «якщо євреї виконують «Закон», то це не аскеза, так само не вважається аскезою, коли вони виконують різні ритуальні норми й деякі табу». З кн.: Weber, Max. Autorita, etika a spolecnost. Praha: Mlada fronta, 1997.

Умова, без якої не можна; обов’язкова умова (лат.) (прим. пер.).

«Економічні бажання й прагнення юдаїзм вважає рівноцінними до всіх інших основних людських тенденцій. Вони не є чимось, що може чи мало би бути знищено. Це радше тенденції, які люди можуть і повинні освятити, і цим самим поблагословити самих себе... Тому юдаїзм вважає за абсолютно легітимне, дозволене і вигідне отримувати та користуватися економічними вигодами, проте все ж називає цей процес обмеженим, який має служити Божим заповідям». З кн.: Tamari. The Challenge of Wealth, 47.

З кн.: Sombart. The Jews and Modern Capitalism, 151.

Принц Баяя — головний герой чеської казки, який проходить через багато випробувань та здобуває кохання принцеси Слав’єни. (прим. пер.)

Див.: Lalouettе. L’Empire des Ramsès.

До речі, досить цікаве спостереження, що сьогодні ми асоціюємо моральність з естетикою. Погані персонажі неприємні на вигляд, а позитивні переважно бувають красивими. Читачі відразу ж згадають безліч прикладів: демони й монстри зі сучасних міфів — книг і фільмів — часто схожі на смерть, на трупа, а якщо вони й красиві, то красиві обманно (тимчасово), і свою красу використовують лиш як (сексуальну) приманку. Дуже небагато негативних персонажів нашої найсучаснішої міфології — справді красиві.

Рамзес ІІ — це «герой, якому немає рівних, руки в нього були сильні, серце — сміливе».

Рамзес ІІ «має серце швидке, як Тот». Що цікаво, в уявленнях єгиптян розум містився в серці, серце було центром мислення. У наш час серце часто вважають осередком емоцій, яке до того ж, дуже часто вступає в конфлікти з розумом, який навпаки оселився у нас в голові. «У серця існують свої причини, які розуму абсолютно незнайомі» (Див.: Блез Паскаль. Думки / пер. з французької А. Перепаді, О. Хоми. — Київ: Дух і літера, 2009. — 704 с.). Слово «розум» ми спокійно можемо замінити словом «голова».

Ця моральна зброя, як її називає Лалует, має щоразу інший ефект: падіння чи принаймні ідеальний параліч ворога без єдиного удару. На цьому місці також доречно буде нагадати, що при падінні Єрихону, першого міста, у якому оселилися євреї, укріплення (саме укріплення, а не люди) падають так само, тобто без жодного удару. Див.: Книга Ісуса Навина, розділ 6.

Усі цитати з: Ьаіоиейе. L’Empire des Ramsès, розділ «Портрет героя».

До того ж, у більшості старозавітних історій панує бажання дуже точно визначити час (який здебільшого прив’язувався до року панування якогось короля чи згідно з родоводом) і місце.

Це правило стосується насамперед відомих лідерів єврейського народу. Проте дуже часто фіксуються й помилки пророків (яким обожнення аж так не загрожувало). Пророк Йона відмовляється слухатися свого Бога й зарозуміло лається після того, як Бог змилується над містом Ніневія. Ієремія прагне померти тощо. Добрим винятком є пророк Даниїл — це один із небагатьох персонажів, за ким не помічено жодної «вади» характеру.

Radin, Paul. The Trickster: AStudy in American Indian Mythology. London: Routledge & Kegan Paul, 1956.

Див.: Heffernanova. Gilgames, 6.

Здається, саме на цей архетип Ф. Ніцше нападає найбільше.

З кн.: Claire Lalouette. L'Empire des Ramsès, par Claire Lalouette. Paris, Fayard, 1985, 118.

У Книзі Буття навіть не називаються своїми іменами Сонце й Місяць — традиційні божества ранніх культур; їх розрізняють як більше й менше світило.

В епосі природу, що з давніх-давен оточувала людей, уособлювали різні непередбачувані божества, у яких були такі ж слабкі місця й примхи, як і в людей (відповідно до епосу, потоп наслали боги за те, що від людей було надто багато шуму, який дратував богів). Природу ніхто не обожнював, нікому не спадало на думку її науково досліджувати, а тим більше в неї втручатися (щоправда, якщо тільки людина — не на три чверті бог, як Гільгамеш), адже досліджувати систематично, ретельно (і науково) володіння непередбачуваних і настроєвих богів — це не завжди безпечно.