Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Дослідниця Геффернанова у книзі Tajemstvi dvou partnerů («Таємниця двох партнерів») убачає в цій оповіді боротьбу природного підсвідомого (волохатий ловець Ісава) з осілим свідомим (Яків, який «живе у наметі», — справжній майстер язика й язикового обману). А густим волосяним покровом тіла Ісав помітно нагадує тваринного, неприборканого Енкіду. Ця символіка їх обох зараховує до світу природи.

Узагалі перші міста, які зустрічаються в Біблії, — це міста, які заснував богатир-звіролов Німрод. «А початком царства його були: Вавилон, і Ерех, і Аккад, і Калне в землі Шінеар. З того краю вийшов Ашшур, та й збудував Ніневію, і Реховот-Ір, і Калах...» Книга Буття 10:9-12. Під Вавилоном, очевидно, мається на увазі місто, де побудовано вежу/зикурат Вавилон, а Ерех, з дуже великою правдоподібністю, — це Урук, де правив легендарний Гільгамеш. Інші міста теж пов’язані з нашою історією: аккадська версія епосу вважається сьогодні стандартною, а її копію було знайдено в бібліотеці міста Ніневії.

Книга Буття 11:9.

У Біблії Левіафана зображено страшним і великим монстром (Див.: Йов 3:8 та 40:24-32), Томас Гоббс використовує його ім’я в переносному значенні на позначення держави чи правителя, без якого суспільство, у розумінні Гоббса, гине від хаосу й руйнування.

Гоббс, Томас. Левіафан. — Київ: Дух і літера, 2000.

Епос про Гільгамеша, таблиця одинадцята, 125-130, 146.

Там само, 75, 144-145.

Епос про Гільгамеша, таблиця перша, 110-115, 100.

Епос про Гільгамеша, таблиця друга, 35, 105.

Див. Neubauer. Pfimluvce postmoderny, 36-37, 53-55.

Детальніше цим питанням займається, наприклад, Ян Геллер у своїй книзі: Jan Heller. Jak orat s certem, 153-156.

Ґете. Фауст, частина перша, сцена 3. (пер. з нім. Миколи Лукаша).

До речі, досить подібні аргументи на захист капіталізму наводить і Дейдра Макклоскі у книзі The Bourgeois Virtues.

З кн.: Novak. The Spirit of Democratic Capitalism.

Smith, Adam. The Wealth of Nations.

Цим спостереженням я завдячую чеському економісту Любомиру Млчохові, який на цю тему часто говорить, що для того, аби людина змогла запрягти в плуг зло, їй щонайменше треба бути святим.

У вавилонській культурі жриці водночас були й храмовими «проститутками» як частина культу плодючості. «В епосі не зазначається статус Шамхати в Уруку, тому що це прямо не стосується історії, але варто розуміти, що Урук, священне місто Іштар, богині фізичної любові, славилося кількістю та красою місцевих проституток. Багато з них були при цьому жрицями в храмі, побудованому на честь богинь Ніссун та Іштар. George, The Babylonian Gilgamesh Epic, 148. «Проститутка, яку Гільгамеш відправив на завдання, швидше за все була жрицею чи куртизанкою, а не звичайною проституткою... Окрім блаженства кохання, вона мала вміти запропонувати дикуну й людську мудрість та переконати його в перевагах цивілізованого життя». З кн.: Balaban, Tydlitatova. Gilgames: Myticke drama o hledani vecneho zivota, 139.

Термін Bliss point можна перекласти як «точка блаженства». Ідеться про щось на кшталт споживацької нірвани чи точки, у якій вдалося досягти максимально можливого в даній ситуації рівня корисності (задоволення від споживання), досягти ідеального обсягу споживання. В економіці термін bliss point (чи також saturation point) використовується на позначення ідеальної, бажаної величини споживання, за якої конкретний індивід почуватиметься абсолютно задоволеним, а його благополуччя більше не можна покращити будь-яким збільшенням його споживання. В економіці функція користі часто зображується у вигляді тривимірної гори, де bliss point — це її вершина.

Безсмертність, у будь-якому її вигляді, мала для вавилонян засадниче значення — оскільки після смерті їх не чекав Рай, смерть вони сприймали як перехід у щось неприємне й відлякуюче.

Бажання отримати безсмертя, як і багато інших стародавніх бажань, збереглося аж до наших днів, хоча тепер воно набуло набагато людянішої форми: культ вічно красивого й молодого тіла сформував імперативне бажання прожити здорове й якомога довше життя, без огляду на його якість. Проте зараз багатоліття здобувається не героїчними подвигами, багатим чи моральним життям, а, наприклад, вживанням у їжу певного набору страв, що відповідають визначеним критеріям (які постійно змінюються), та нехтуванням інших споживацьких звичок. І цей сучасний рух також набув форми «повернення до природи», принаймні що стосується денного раціону. Однак бажання роздобути трави та суміші якомога екзотичнішого походження, які начебто містять у собі чудодійні еліксири молодості, зараз виглядають так само смішно, як і у всі стародавні часи.