Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

На тему любові та економіки див.: Deirdre McCloskey, foe Bourgeois Virtues, 91-147.

З кн.: Lewis C.S. foe Four Loves, 64.

З кн..: Balaban, Tydlitatova. Gilgames: Myticke drama o hledani vecneho zivota, 72.

Епос про Гільгамеша, таблиця друга, ІІІ. 5., С. 107.

З кн.: George. The Babylonian Gilgamesh Epic, 144.

У часи Гільгамеша до природи потрібно було ставитися з повагою, притаманною всьому не-людському, тобто як до чогось такого, чого людина не створила й чим вона не може управляти. На деякі з частин природи навіть поширювалася абсолютна «священна» недоторканність (яку Гільгамеш, до речі, порушує). У наш час така недоторканність стає дедалі більшою дивовижею, та все одно ми можемо знайти сучасні «священні місця», куди заборонено вхід ефективній невидимій руці ринку. Таким прикладом може бути парадокс нью-йоркського Централ Парку. Його звідусіль оточує ефективність прямо до небес (у прямому й переносному значенні цих слів): мегаполіс, де кожен метр квадратний максимально використовується і в висоту, і в ширину. Можливо, доречно буде нагадати, що й вавилонські священні вежі, зикурати, повинні були «сягати небес». Їх роль, очевидно, полягала в доместикації гори, де з давніх-давен жили (некеровані й непередбачувані) боги. Що ми одомашнимо чи виготовимо самі, над тим і маємо контроль, цим і можемо управляти, бачимо його «наскрізь». Очевидно, зикурати — це результат різних спроб перемістити природну гору в місто, побудувати її людською рукою й одомашнити (ніби дикуна Енкіду). «Печера дала первісній людині перше уявлення архітектурного простору... попри всі відмінності прообразом і пірамід, і зикурати, і митраїчних святинь, і християнських гробниць була гірська печера». З кн.: Mumford. The City in History, 17. Однак повернімося до Нью-Йорка, міста міст: якщо взяти ціни на землю, то Централ Парк — у перерахунку на гроші — найдорожча природа в світі. Це «священне» місце займає площу 3,5 км 2, і якби не було законного регулювання, то під дією різних ринкових сил її давно би вже проковтнула міська забудова. Однак пропозицію використати хоча б частину досить великої території під якусь новобудову ніколи б не схвалило ані місцеве населення, ані міська влада, тож місту і його ефективності, що майже сягає неба, ніби заборонено вхід на територію Централ Парку. І остання примітка: якщо поглянути з більшої часової дистанції, то не «заповідна» природа Централ Парку є аномалією, а місто всюди навколо. Це не природа — небажаний прибулець у місті, хоча сьогодні це так і виглядає. Це місто — небажаний прибулець у природі.

З кн.: Heffernanova. Gilgames, 8.

George. The Babylonian Gilgamesh Epic, 98.

Епос про Гільгамеша, таблиця перша, І, 100.

Balaban, Tydlitatova. Gilgames: Myticke drama o hledani vecneho zivota, 72.

Епос про Гільгамеша, таблиця перша.

Для нас це звучить більш ніж дивно: як секс в епосі може бути тим, що Енкіду цивілізує та улюднює? Невже ми не вважаємо сексуальний потяг чимось тваринним? В епосі зовсім інше сприйняття, що здебільшого пов’язано з культом плодючості, а також з тим, що очевидно в ті часи враження від сексу вважали тим, що відрізняє нас від класу тварин, що підвищує й емансипує в людину. Секс до певної міри навіть боготворили, про що свідчить і роль храмових жриць, які віддавалися сексу (див. нижче). Підхід до сексу й справді вирізняє людину від абсолютної більшості тварин — тварин, що займаються сексом для задоволення, можна перерахувати на пальцях однієї руки: «У кількох видів тварин, куди належать бонобо (карликові шимпанзе) та дельфіни, часто секс, навпаки, показово відділяється від власне репродукції». (Jared Diamond. Why Is Sex Fun?: The Evolution of Human Sexuality, 19-20). Економка Дейдра Макклоскі також зауважує, що сьогодні в нашій підсвідомості ерос фігурує як щось тваринне, і критикує це трактування. Див.: McCloskey. The Bourgeois Virtues, 92.

В епосі між втратою природності й розвитком людськості й духу встановлюється досить тісний зв’язок, який в економіці часто називають терміном trade-off, тобто щось за щось, сир задурно буває лише в мишоловці, або ж все має свою ціну. Для Енкіду це означало, що він не міг бути водночас природним і цивілізованим; розвиток нової особистості Енкіду пригнічує його стару природність.

Епос про Гільгамеша, таблиця перша, IV, 102.

Там само, ІІ-30, 101. Природа для цивілізованої людини стає не лише ворожою, а навіть страшною і демонічною. Тварини, наприклад, миші, кажани чи павуки не нападають на людину, та попри це все одно в багатьох людей вони викликають ірраціональний страх. Природа не становить для нас загрози, природа нас лякає. Темний ліс, болота, туманні долини — все це викликає в цивілізованої людини страх. Утіленням цих страхів стають казкові істоти, які часто символізують страхітливу природу (відьми, вампіри, перевертні...).