Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Він був уособленням тваринного, некерованого, дикого. Він був уособленням тваринності, неприборканості й дикунства. Тваринність проявлялася навіть у його зовнішності, «укрите шерстю все його тіло... мов з небесного каменю, міцні його руки» [47]. А для Енкіду їхня дружба з Гільгамешом стає символом завершення процесу перетворення його на людину. Дружба змінює обох героїв, перетворюючи їх — хай і з різних полюсів — у людей.

У цьому контексті точно буде доречно згадати й про психологічний вимір історії: «Енкіду... є другим я Гільгамеша, темною, анімалістичною стороною його душі, наповненням його неспокійного серця. Коли Гільгамеш знайшов Енкіду, він перетворився з ненависного тирана в захисника свого міста... Наслідки дружби роблять обох титанів більш людяними, з напівбога й напівзвіра вони стають істотами, нам подібними» [48]. Здається, у кожному з нас заручилися дві тенденції. Одна — економічна, раціональна, яка намагається все контролювати, максималізувати, досягти ефективності тощо. Друга — дика, анімалістична, без жодного розрахунку, спонтанна, непередбачувана й сира. Здається, людина знаходиться десь поміж них або ж поєднує в собі обидві сторони водночас. До цієї теми ми ще повернемося в другій частині книги.

Як Енкіду став частиною цивілізованого суспільства? На початку зміни була пастка, яку для нього підготував Гільгамеш, у вигляді блудниці Шамхат, яка повинна була «втіху ... (дати) йому, тіло жіноче» [49]. Через шість днів і сім ночей пізнавання її Енкіду встає, і вже все інакше...

Після цього Енкіду втрачає свою тваринну природність, оскільки «стануть чужі йому звірі, що з ним виростали в пустелі» [53]. Його приводять у місто, одягають, подають хліб і сікеру:

Так поступово дійшло до того, що Енкіду «уподібнився людям» [55]. Енкіду влився в (спеціалізоване) суспільство, яке запропонувало йому те, чого природа в її необробленому вигляді йому ніколи б не змогла дати. Він переселився з природи за мури. Став людиною. І зміна ця — незворотна, Енкіду більше ніколи не зможе повернутися до свого колишнього життя, оскільки «степова звірина тіла його уникала» [56]. Природа більше ніколи не прийме назад людину, яка покинула її лоно. Природа, звідки колись (людина) вийшла, залишається зовні за мурами. Відтепер вона буде йому чужою і радше ворожою» [57].

Отже, Енкіду стає розумнішим, проте розплачується за це втратою гармонії — і з природою, і зі своєю натурою. Схожий мотив пізнання (чи то вже морального, чи технічного), отриманого ціною обміну за гармонію, ми знаходимо в усіх трьох базових формативних культурах нашої західної цивілізації — тобто і в юдеїв (надкушування яблука з Дерева пізнання й вигнання з Раю) і греків (Прометей дарує людям technai, пізнання, а боги за це спускають на землю Пандору зі скринькою зла та нещасть, яка й порушує стару гармонію). До цього ми ще повернемося в другій частині книги.

Найстаріший епос, що зберігся до наших днів, у доволі імпліцитний спосіб дає нам дуже цінні підказки на прикладі переходу Енкіду зі стану тваринного до стану людського. Зокрема пояснює, у чому первісні культури вбачали початок цивілізації. Цей перехід відображає відмінності між людьми й тваринами, чи ще краще дикунами. «Епос...» непомітно описує акт створення, пробудження людини. Ми стаємо свідками емансипації людяності з тварини, подібно до того, як з каменя народжується скульптура. Зі стану первинного неопосередкованого використання природи лише задля індивідуального задоволення своїх потреб без жодних спроб змінити її Енкіду переїздить у місто — прототип цивілізації та життя в штучному середовищі поза природою. «І звідтоді він буде жити в місті, у світі, створеному людьми; житиме там довго, безпечно й комфортно, харчуватиметься хлібом і сікерою — дивовижними харчами, які приготували дбайливі людські руки» [58].

Протягом усієї історії людства домінувало бажання стати максимально незалежними від сил природи [59]. Що розвиненіша цивілізація, то більше захищений окремий індивід від впливів природи та краще вміє створювати навколо себе константне середовище для задоволення. Наше щоденне меню вже не залежить від урожаю, диких тварин чи пори року. Сучасна західна цивілізація вже навчилася підтримувати стабільний клімат і в люті зимові морози, і під час спекотного літа.