Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

На жаль, сучасна мейнстрімна економіка має дуже багато спільного саме з цим підходом. Моделі неокласичної економіки розглядають роботу як input до виробничої функції. Така економіка не вміє інтегрувати в свої рамки людську спільноту (тобто людину!), проте людиноподібні роботи вписуються в них просто досконало. Як говорить Йозеф Стігліц:

«Один з найкращих «трюків» (можна було би сказати, що йдеться про «розуміння відкриттів») неокласичної економіки полягає в тому, що до роботи вона підходить як до будь-якого іншого виробничого фактора. Результат виробництва описується як математична функція вхідних ресурсів — метал, верстати й робота. Математика трактує роботу як будь-який інший товар і намагається нав’язати нам думку, що робота — це такий самий товар, як і все інше, наприклад, метал чи пластик. Та тільки робота все ж інша. Робоче місце не має жодного впливу на сталь; тому про добробут робочого місця ми теж не дбаємо » [37] Stiglitz. Employment, social justice and societal well-being, 10. .

Утім, існує дещо інше, чим часто замінюють дружбу, що, навпаки, потрібно, чи навіть необхідно й суспільству, й економіці. Навіть найпримітивніші культури усвідомлювали цінність співробітництва для робочого процесу — тепер ми називаємо це колегіальністю, партнерством, чи хоча б терміном, який уже встиг стати профанацією, — співдружність. Такі дрібні зв'язки дуже потрібні й суспільству, і фірмі — роботу можна виконати набагато швидше й ефективніше, якщо люди можуть порозумітися й поза робочими питаннями та йдуть один одному назустріч. Чеська мова на позначення цього явища запозичила слово з англійської ! team. Командна робота ! запорука кращої продуктивності, тому керівництво наймає для тімбілдингу спеціалізовані фірми [38] Приязні стосунки між колегами на робочому місці ми можемо в своїх цілях називати «малою дружбою». Подібно до того, як суспільству потрібна «маленька любов», тобто хай і слабке почуття взаємної симпатії між чужими людьми, так само й фірма краще працює, коли всередині немає безперервної внутрішньої боротьби, а колеги ! «маленькі друзі». До проблематики симпатії, співприналежності, тобто певної «малої любові» ми повернемося в розділі про Адама Сміта. .

Однак справжня дружба, яка в «Епосі» стає однією з центральних тем, насправді зроблена зі зовсім іншого тіста, ніж партнерство. Дружба, як влучно описує К.С. Льюїс, | абсолютно неекономічний, небіологічний, цілком зайвий з погляду розвитку цивілізації й непотрібний зв’язок (наприклад, на відміну від еротичних почуттів чи любові матері, які нам потрібні зі суто репродуктивного погляду) [39] На тему любові та економіки див.: Deirdre McCloskey, foe Bourgeois Virtues, 91-147. . Проте саме в дружбі часто виникають — до того ж повністю самовільно, ніби побічний продукт, щось на додачу | думки й вчинки, які разом здатні змінити обличчя суспільства [40] З кн.: Lewis C.S. foe Four Loves, 64. . Дружба здатна йти проти наїждженої системи там, де просто самому індивіду забракне сміливості.

Гільгамеш спочатку вважає саме дружбу (а не колегіальність) непотрібною і непродуктивною, аж доки сам через Енкіду не випробує її і не переконається, що дружба дає неочікувані результати. Відразу ж маємо чудовий приклад сили дружби, що здатна змінити (побороти) систему. Енкіду, якого спустили на землю боги як покарання Гільгамешові, зрештою, стає його нерозлучним другом, і разом вони вирушають на боротьбу з богами. Сам Гільгамеш ніколи б не наважився на щось подібне — й Енкіду також. У міфічній драмі часто знаходимо мотиви міцної дружби — друзі «бояться і підбадьорюють один одного перед боєм, шукають утіхи в своїх мріях і ціпеніють перед невідворотністю смерті» [41] З кн..: Balaban, Tydlitatova. Gilgames: Myticke drama o hledani vecneho zivota, 72. .

Гільгамеш, зв’язаний путами дружби й взаємної рішучості, забуває про будівництво свого оборонного муру (і відповідно відступається від своєї початкової найвищої мети) і вирушає далеко за межі міста, за свої безпечні мури, у дикі ліси, щоб відновити порядок у світі — вбити Хумбабу, втілення зла.

На вирубці кедрів зупинімося детальніше. У старій Месопотамії дерево вважалося цінною сировиною. Експедиції за деревом були дуже небезпечними й вирушали в них лише найсміливіші. Небезпечність таких експедицій в епосі символізує якраз наявність у лісі Хумбаби. «Хумбаба, якого зіслав на землю Енліл, щоб той оберігав кедровий ліс, був покликаний відлякувати випадкових приблуд, які приходили шукати цінну кедрову деревину» [43] З кн.: George. The Babylonian Gilgamesh Epic, 144. . В епосі сміливість Гільгамеша підкреслюється і його намірами вирубати кедровий ліс (і таким чином, окрім усього іншого, отримати величезне багатство).