Іван Драч - Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Кобилянська.Павлик писав мені, що було б для мене дуже добре, якби я побувала в Лесі Українки, бо забула б трохи, може, «прокляту Німеччину». Він, певно, нехотя поранив мене трохи тим словом. Хіба він знає, чим ота «Німеччина» мені ставала в голоді і в холоді духовнім? Що він знає!.. Але я така рада…

Леся.Панно Ольго, про вашу «Німеччину» я іншої гадки, ніж Павлик і всі галичани. Не згубила, а вирятувала Кобилянську «Німеччина», показала їй широкий європейський світ, навчила ідей, навчила стилю. Се просто б’є в очі, коли порівняти ваші писання з більшістю галицьких (я тут не маю на меті, наприклад, Франка, бо він не належить до більшості); там, у галицьких писаннях, чути закуток, запічок, у вас – гірську верховину, широкий горизонт… Так що я Павликові тут не підмога. Та ще й збираюся вас прилучити до російської літератури, коли ви її з третіх рук знаєте, по-моєму, таки Тургенєва І. С. варто з перших рук брати. Що тоді про мене наші патріоти скажуть? Я ж співпрацюю у «Жизни». Там Чехов, Вересаєв і Горький, особливо останній. Вони ж так нищівно розвінчують дух рабства в людині! То що про мене, гадаєте, «патріоти» скажуть?

Кобилянська.Як на мою думку, то хай що завгодно кажуть! Аби тільки в нас на добро йшлося.

Леся.Дивіться, яка тут гарна околиця, які тут обрії широкі – після кам’яного Берліна я вмію се шанувати.

Кобилянська.Не можу сказати, що мені вже тут подобається. Страшно широкі поля, степи безмежні. Почуваюсь якось мовби без опіки. Та на це не зважайте. Се, певно, тому що я зросла в горах і все звикла вгору до чогось молитися. Тут, здається, розпаношилась і розжилась туга вповні. По сих широких степах. І вона обгортає, здається, все і всіх… і вас.

Леся.Та що ви, панно Ольго, я не буду суму наганяти на вас, бо я в житті більша оптимістка, ніж у своїх віршах. А що ми будемо тут робити з вами! Будемо човном плавати і просто руками, коли вмієте. Будемо читати, розмовляти. Я буду вам грати Шумана і Шопена, яких ви, здається, дуже любите, потім – українських пісень масу у власній інтерпретації, вільних від контрапункту і всякої теорії. Покажу вам уже таку Вкраїну, що «українішої» й нема… Київ же вам до вподоби?..

Кобилянська.У Києві мені сподобалось. Там кожен може переконатись, що українці були і що вони мають право бути і в майбутньому – на кожному кроці стільки історії, дуже багато! Вид на Дніпро пречудний… Лиш смутно мені було над ним. Заходять різні думки на душу – все те вже ніколи нашим не буде.

Леся.Та що се ви, Ольго! «Най д’явол носить смуткове убрання, а я надіну ясні кармазини!» Я сама почала червоні капелюшки носити і вас привчу. Привчу «Царівну» до червоних капелюшків – уся Буковина вогнем візьметься!

Потім ми сиділи на веранді – двері порозчинювано.

Леся.Таж ви придивіться до нього!

Кобилянська.А чи не придумали ви собі лицаря з казки? Ми з вами, панно Лесю, вміємо придумувати лицарів. Потім їх, придуманих, забувати тяжче, ніж справжніх.

Я сиділа за піаніно і грала панні Ользі давно обіцяного Шумана. Відчувала, що і в неї пробивається тінь ледь уловимої неприязні до Тебе – причину її ще важко було зрозуміти. Ти підійшов до нас із Михайлом та Кривинюком і запропонував.

Мержинський.Я хотів би, щоб ви почули, якого листа ми збираємось відіслати генералові Новицькому – у вигляді прокламації.

Кобилянська.Що це за генерал?

Михайло.Це київський головний «архангел» – шеф жандармів, панно Ольго.

Леся.І це має бути щось на кшталт листа запорожців турецькому султанові?

Мержинський.Що ви, панно Лесю! Хіба б ми насмілились! Абсолютно вірнопідданчий лист. Ось послухайте: «Ваше превосходительство, високошановний Василю Дементійовичу! До нас надійшла поголоска, що Ви, Ваше превосходительство, збираєтесь покинути цей пост, на якому Ви зі славою пробуваєте чверть століття. Ця звістка нас глибоко засмутила. Чверть століття стояли Ви на славному посту. Багато тисяч людей було Вами арештовано, багато сотень людей відправлено в більш чи менш віддалені місцевості… При цьому у Вас була своя система. Лише у рідкісних випадках Ви шукали собі жертви в лавах тих чи інших революційних партій і систематично уникали чіпати нас – членів комітету РСДРП. Наша нова друкарня безперервно працює – Ви її не чіпаєте. Навпаки, шрифт уже встиг стертися, а Ви, хоча вже обшнарили тисячі квартир, завжди вибирали саме такі квартири, де нас не було і не могло бути, – велика Вам шана.