Іван Драч - SатирикоN (Pro i contra)

Прогресивний паралітик Ніцше.
Ніцше – божевільний смолоскип…
Хто прорік і глибше, і буйніше.
Реготав – і заридав на схлип.
Гебельсів і Гітлерів минаю.
Чи було? Не знаю! А було!
Із моїм народом, тож зі мною.
Ти ж над нами розвергав крило.
Та сприймаю твої горді висі
І твою високогірну суть.
Обернися, Ніцше, обернися,
Без охвістя того в нас побудь.
Заратустра тут громово скаже:
«Над гробами прапори киплять».
Ворог – інший. Знай же, брате-враже:
У тризуба меч по рукоять!..

Це Чечня мстить тобі і мені.
Що ж ми такого зробили Чечні?
Те зробили, що вбили.
Що дозволили вбити Чечню.
Що вбивали її день по дню,
Що за неї тоді не обстали,
Коли в світовому меню
Цін прейскуранти на неї зростали.
І кат здивував мене дивом із див —
Путін Кадировим походив…
І він їх тримає тепер у руці,
Не чеченці вони – вже кадировці…
Вже Америку нині Чечня жахає.
Бояться вже Джон і Хаєм
Чеченського сліду.
Посієш отак зненавиду
І не проросте любов.
Яка далі рима?
Рима чеченська?
Вгадали. Кров…

Ти тікаєш. Та рятунку
Нема з твого подарунку.
Онде він: це цілий пульт.
Ось інфаркт. А ось інсульт.
Ось тобі кошмарний сон.
А ось повний паркінсон.
Тож забавам годі. Край.
Що ти хоч, те вибирай.
В паркінсоні вже не пити,
А в альцгеймі ще солити
Можна свіжі огірки,
Коли руки – дрижаки.
Чарку піднесуть ще друзі,
Не розіллється на пузі,
Спинить все засциматня,
Як ніщо вже не спиня.
Пульт отой в твоїх роках,
Але не в твоїх руках.
Не роби собі ти культу
Із дарунку цього – пульту.
А живи – як жив. Живи!
Геть дурне із голови!..

Ніщо мені не пахне й не смердить…
Як це жахливо! А ніщо не пахне…
Очей твоїх зарошена блакить
Мого цілунку виболіло прагне.
Ніщо мені не пахне й не смердить.
Як це потворно! Де той лютий сморід?
Огидитись, о як мені кортить!
Нема огиди. Зеро. О, айм сорі!
А дуб цвіте. Волоття золоте.
Як дивно пахло це густе волоття.
В минулім все лишилось, а проте
Конвалією дихає волосся,
Твоє волосся золоте й пахке.
Ще запах чую, а сивин не видно,
Ледь стріпується, буйне і легке,
В парфумах ледь смеркає ненаситно.
Полин ледь-ледь проб’ється з полину —
Його мерщій у пащу самогону.
То, може, звідти нюх свій поверну —
Його я чую й чутиму до скону.
Цибуля ось врятує. Огірок —
Із хрону й кропу зеленава дуля.
Ось буде постріл. Зводиться курок.
Сочисто в ніс – кума моя цибуля.
Тож все ж не одцурається буття,
Не зашпортнусь я у своєму горі.
Пробігла внучка – як пахтить дитя.
Йде сукин син – який од нього сморід…

Ані штокали,
Ані какали,
Вели мову барвінково,
Розмовляли чорноброво —
Лиш балакали.
Ані пшекали,
Ані пшикали,
Як журавлики,
Курликали.
Воловодились,
Плуганились —
Все базікали,
Коли вже було смертельно,
Чорно ніколи…

Схід – солодкий
Захід – солоний
Дай мені солоду
З твоїх долоней
Жінко – сніжинко
З диханням гюрзи
Ти захмели мене
Але й тверези
На терези
Я не кину життя
Солодко-солоне
Життя – не ниття
На терези
Кину долю свою
Сходе мій Заходе
Смерть у раю
Я одраюю
У пеклі твоїм
Усе поруйную
Про все розповім

Вибираю хрест із сонцем —
Просить вибрати рідня
Й золотюнім волоконцем
Витись до Великодня.
А на Паску йти крізь вітер
Просто до Теліженців,
Де у святошний гармидер
Так багато промінців,
Де трава буйно-зелена,
Де безсмертя – то трава,
І до клена – чорноклена
Клан уклінно порива,
Бо хрест вибрали із сонцем,
Неможливо без хреста,
А без сонця скорогонцем
Не впізнає простота…

Пішов із дому.
Забрав аденому.
В Інституті Урології професор
із-за столу не встає і на мій
добридень каже суконно, безцеремонно:
– Скидай штани!
Велика черга стоїть за мною, а
я прийшов, бо нетерпець, по блату,
по дзвінку, чергу минувши таку.
– Що за центропупія?
Колупну у дупі я,
Не хочеш – не колупну?
І геть тебе прожену?!
…Став у позу.
Виставив гармату.
Для сміливості вдома
Вихилив дозу,
Не забув і зарплату.
Професор:
– Будеш живий! Не тепер, а тоді…
Негайно лягати, бо бути біді.
Чи маю
я
рацію?!
Негайно
на операцію!..