Катерина Левченко - Гендерне тяжіння - виклики та рішення

Вагомий внесок в обґрунтування необхідності жіночого визволення зробив англійський мислитель та політичний діяч Джон Стюарт Мілль. Його погляди на питання жіночої рівноправності викладено в есе «Поневолення жінки» (1861 рік).

У ньому він піддав критиці принцип «споконвічного підпорядкування однієї статі іншій» як несправедливого у своєму підґрунті як «однієї з «основних перешкод на шляху людства до досконалості». Цей принцип він пропонував замінити на «ідеальну рівність», що не припускає ніякої влади або привілеїв для жодної зі сторін, так само як і визнання неспроможності якоїсь із них».

Водночас, Джон Стюарт Мілль зауважував, що влада «чоловіків над жінками не схожа на всі інші види влади, тому що… сприймається добровільно, жінки не виказують скарг» 4 4 Мілль Д. С . Поневолення жінки. – К., 2002. .

Переважна більшість дослідників проблем жінок одностайні в тому, що саме ліберальна політико-правова думка сформувала методологічні й теоретичні засади ідей жіночого визволення та рівноправ’я, оскільки лібералізм мав і має на меті визволення суспільства від опіки держави, а особистості – від тиску авторитарної колективності. Хоча спочатку ці ідеї стосувалися винятково чоловіків та чоловічого визволення з-під монархічної влади.

Рух за права жінок формувався під впливом цієї течії, починаючи з кінця XVIII століття. Наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ століття жінки в багатьох країнах вибороли: право на освіту; право на рівну з чоловіками працю та заробітну плату; право голосу і право бути обраними до різних гілок влади, спочатку на місцевому рівні, а згодом – і до вищих ешелонів влади; право брати участь у діяльності професійних та громадських організацій, а також право на утворення власних жіночих організацій; право на розлучення і на рівні права у шлюбі; право на використання контрацептивів; право на державну допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами, на відпустку для догляду за дитиною тощо.

Більшість учених вважає, що поняття «прав людини» набуло універсальності лише після Другої світової війни. Так, американський правознавець Г. Бернс зазначає, що його почали вживати, коли 1945 року було засновано Організацію Об’єднаних Націй: «Цим новим терміном замінили інший – «природні права». Останній втратив популярність частково тому, що концепція «природного права», з якою він був тісно пов’язаний, стала предметом великих дебатів. Також новим терміном замінили пізніше вираз «права чоловіка» – вираз, який не враховував прав жінок».

Один із визначних документів ХХ століття – Загальна декларація прав людини, ухвалена 1948 року, містить положення, що гарантують рівність прав чоловіків та жінок. Ідеться про загальні, універсальні права людини, що притаманні кожній людській особистості та враховують принципи рівноправ’я і свободи.

Цей документ відіграв визначальну роль і у формуванні концепції «прав жінок», оскільки доводив рівність усіх людей незалежно від раси, статі, релігії тощо. І це невипадково! Бо біля його першоджерел стояла видатна жінка – Елеонора Рузвельт, яка була представницею США в ООН та очолювала Комісію з прав людини.

Низка прийнятих у 50-ті роки конвенцій ООН, Міжнародної організації праці та Ради Європи розвивали далі цей напрям. У 1952 році ООН схвалила Конвенцію про політичні права жінок. У Міжнародному пакті про соціальні, економічні та культурні права (1966 рік) проголошується рівність громадян у будь-якій сфері життя незалежно від віку, статі, кольору шкіри.

Ухвалення Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, Декларації про ліквідацію дискримінації щодо жінок, а згодом і Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, напрацювання документів Всесвітніх конференцій ООН зі становища жінок, які проходили в Мехіко (1975 рік), Копенгагені (1980 рік), Найробі (1985 рік), вимагало від міжнародного співтовариства визнання прав жінок як прав людини.

У 1993 році на Віденській конференції з прав людини було підтверджено принципи прав жінок. 171 держава погодилася з висновками конференції («Віденська декларація і програма дій»), в яких ідеться про те, що «права жінок є невід’ємною складовою і неподільною частиною загальних прав людини. Повна і рівна участь жінок у політичному, громадському, економічному, суспільному і культурному житті на національному, регіональному і міжнародному рівнях, а також ліквідація всіх форм дискримінації за ознакою статі є першочерговими цілями міжнародного співтовариства» 5 5 Викорінення насильства стосовно жінок: Міжнар. документи. – К., 1999. – С. 18. .