Катерина Левченко - Гендерне тяжіння - виклики та рішення

Я вперше тоді відчула на собі таку несправедливість. Можливо, саме та лікарка і підштовхнула мою громадську активність. Якщо це справді так, то щиро їй за це дякую. Тим паче що її права я також відстоювала.

Після народження доньки я знайшла однодумниць і однодумців, з якими в Харкові створила громадську організацію «Феміністська асоціація “Гуманітарна ініціатива”».

Сьогодні життя змінилося. Вагітні жінки стають міністрами оборони європейських країн. Жінки з немовлятами беруть участь навіть у засіданнях парламентських сесій та урядів. І ніхто їм не доводить, що вони меншовартісні, бо такого не має бути ніде й ніколи! А Харків називають «ґендерною столицею України»!

Згадуючи ту давню історію, я вкотре повторюю, що власну гідність треба відстоювати. Не мовчати і не ковтати образ!

Бо ми нерідко не бажаємо їх помічати, адже вважаємо, що все одно нічого не змінюється.

Змінюється!

І багато чого!

Скільки нас і нашого бажання – стільки буде змін!

Приводом для цих роздумів стало запитання від моєї студентки: «Коли вперше використали термін «права жінок»? Запитання, на перший погляд, було банальним, але відповісти на нього одразу я не змогла.

А й справді – коли?

З’ясувалося, що однозначно відповісти не змогли й багато з моїх колег, учених, які досліджують права жінок та ґендерну проблематику. Версії були різними: від часів Давньої Греції (Платона та Аристотеля) до Відродження (середньовічної французької письменниці Крістін де Пізан), від епохи Раціоналізму та Просвітництва (філософів Томаса Гоббса та Джона Лока) до діячів ХІХ століття, активісток жіночого руху в США та Європі. Пропонували навіть зупинитися на ХХ столітті, коли з’явилася Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

Але остаточної відповіді не було.

І така колізія спонукала активніше зануритися в праці філософів, істориків, фахівців з історії права та історії філософії, у сучасні статті про права людини та правозахисної проблематики. І все для того, щоб зібрати цеглинки, з яких будується концепція «прав жінок».

То коли вперше було використано це поняття?

Ретельний пошук відповіді на просте запитання спричинив появу й інших запитань.

Коли і як проблеми прав жінок та ґендерної рівності потрапили під пильне око філософії права?

Як розгортався процес їх вивчення?

Які дискусійні проблеми з цього приводу постають у правознавстві, соціально-політичних дисциплінах сьогодні?

Які соціально-політичні та правові доктрини мали вплив на розвиток концепції жіночих прав та їх практичне втілення в життя?

Поглиблене вивчення теми показало, що в історико-правовому та філософсько-правовому дискурсі існують суттєві білі плями, пов’язані з ґендерною проблематикою. І можна загалом говорити про філософсько-правову й теоретико-правову неувагу до проблеми прав жінок.

В принципі, певну логіку тут можна зрозуміти. «Права жінок» як категорія та феномен не могли з’явитися раніше за концепцію «прав людини».

Звичайно, згадки про ідеї щодо вольностей (але не прав) людини можна знайти і в працях давньогрецьких істориків та мислителів, китайських філософів та ін. Але в їхніх поглядах нема головного, що характеризує «права людини» в їхньому нинішньому повному тлумаченні, – ідеї свободи та рівноправності 3 3 Бернс Г . Уестон. Права людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація / За ред. Б. Зізік. – К.: Вид-во «Ай Бі», 2003. – С. 13. . Більше того, концепція «прав людини» загалом тривалий час розвивалася винятково як концепція «прав чоловіка», та ще й обтяжена майновим цензом та соціальним походженням.

Коли французька Декларація прав людини та громадянина від 26 серпня 1789 року проголошувала, що «всі люди народжуються вільними та рівними у своїх правах», то на увазі мала лише чоловіків.

У відповідь на це французька письменниця та політична діячка Олімпія де Гуж написала в 1791 році «Декларацію прав жінки та громадянки». Але рівності в правах з чоловіками досягла лише в тому, що була страчена поряд із ними на гільйотині. «Жінка може зійти на ешафот, відповідно, вона може зійти й на трибуну», – казала вона.

Наприкінці XVIII – на початку ХІХ століть поняття «права жінок» не мало сучасного змісту. Хоча роботи вже згаданої Олімпії де Гуж та англійської письменниці, філософа та феміністки Мері Уолстоункрафт можна вважати суттєвим підґрунтям сучасної концепції прав жінок.