Катерина Левченко - Гендерне тяжіння - виклики та рішення

В інших документах – суцільна багатовекторність. Орфографічний плюралізм. Як в офіційній назві посади, яку я наразі обіймаю, слово «ґендер» написано через літеру «г».

Хоча в більшості все-таки вживається літера «ґ».

Я намагалася з’ясувати, чому так відбувається.

Комусь ліньки шукати цю літеру в додатковій комп’ютерній клавіатурі.

Хтось каже, що її взагалі нема.

Інші – що так швидше.

Для багатьох – не має значення.

Деякі філологи обґрунтовують тим, що так є в українському правописі.

А дехто каже, що на це взагалі не варто звертати уваги, бо головне – просувати ідею ґендерної рівності, а як це пишеться – не важливо.

Для мене – важливо. І для багатьох моїх колежанок та колег також.

По-перше, літера «ґ» точніше передає вимову англійського слова gender.

Ну, загалом воно звучить як «джендер», але точно не як «хендер».

По-друге, ми маємо використовувати різноманітність і багатство української мови, в тому числі різне звучання літер «г» та «ґ».

По-третє – питання політичне. Тривалий час літера «ґ» начебто й була в мові, але фактично була під забороною. Сучасні філологи радять якомога більше позбавлятися русизмів в українській мові, які прижилися на повну силу за часів радянської влади.

Ну й головне: так записано в Законі.

Мова має значення, з цим навряд чи хтось сперечатиметься.

Друге принципове питання – використання фемінітивів у діловій мові.

Я вживаю фемінітиви. Я їх люблю. І мої колежанки їх також люблять.

Взагалі фразою «Я люблю…» готова розпочинати розмову про багато речей.

От так само я люблю фемінітиви.

Я – професорка, докторка наук, Урядова уповноважена з питань ґендерної політики, викладачка, президентка, юристка, вчена, експертка, очільниця, виступаюча, авторка, співаторка, тренерка. Ну і багато всього іншого.

Хоча моя посада в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, яку я обіймаю з березня 2018 року, називається «Урядовий уповноважений з питань ґендерної політики». Бачите, не «Урядова уповноважена», а «Урядовий уповноважений».

Бо фемінітиви у нас тривалий час не були складовою ділової мови.

Мої подруги – адвокатеси, правозахисниці, проректорки, доцентки, працівниці, письменниці, громадські діячки, бухгалтерки, керівниці – перелік також можна продовжувати. Бо їх багато. Жінок. Посад. І фемінітивів.

Ну нехай трохи менше, ніж слів у мові.

А як ви ставитеся до фемінітивів?

Не дивуюся з того, що вони не всім подобаються.

Я нерідко чую від жінок: не називайте мене професоркою, авторкою, тренеркою, експерткою, юристкою! І пояснюють: я – професор, автор, тренер, експерт, юрист.

Вони так звикли. І часто посилаються на те, що це усталена форма в мові, в правописі, яку не можна змінювати.

А дехто ще й жартує: мовляв, це ж просто анекдот – директорка! А якщо вона – посол, то яким буде фемінітив? «Послиця», «Посолка» чи «Посличка»?

Почуття гумору – не найгірша штука. А вона – Амбасадорка!

Але! Почнемо з мови та можливостей її змін.

Мова – явище соціальне. І як будь-яке соціальне явище перебуває в постійному розвитку, оновленні, модернізації. Те, що вчора видавалося незмінним каноном, сьогодні з легкістю набуває нових форм. Українська мова має серйозні внутрішні ресурси для формування фемінітивів, і сучасний Український правопис розглядає як суфіксальні можливості для словоутворення фемінітивів, так і використання словосполучень.

От не було ж колись літаків, гвинтокрилів, космічних кораблів, підводних човнів, автомобілів, двигунів, лінз та інших досягнень технічної сфери.

Не знали про атоми, молекули, нейрони, протони.

Відколи все це з’явилося, виникла й потреба вигадати для них назви, нові слова. Збагатити мову.

Колись нетрадиційними для жінок були багато професій та посад.

Снайперка. Водолазка. Водійка. Слюсарка. Та що перераховувати: навіть слово «продавчиня» колись звучало дивно!

Наприкінці 2017 року Міністерство охорони здоров’я України скасувало атавістичний наказ 1993 року, який забороняв понад 450 професій для жінок. Тепер вони почнуть їх опановувати. Вже почали!

І всім таким новелам потрібно дати адекватні назви.

Водночас фемінітиви лише входять до суспільного та державницького дискурсу і не знайшли поки що свого нормативно-правового закріплення – в офіційних документах усі посади визначаються виключно в чоловічому роді, і тому не можна ототожнювати їх застосування (незастосування) із підтримкою (чи навпаки запереченням) принципів прав жінок та ґендерної рівності. Використання фемінітивів підкреслює прихильність відправника інформації принципу ґендерної рівності, оскільки дає можливість візуалізувати та активувати участь жінок у різноманітних соціальних процесах, бо вербальні засоби досі її приховують.