Євген Лакінський - База відпочинку

– «Хто зламав мій замок?! – розлючується Львович.

Він так сердиться, що Іван аж лякається. Але, зібравши усю мужність, відповідає:

– Я його не ламав, а просто відкрутив. Шафа належить моєму роботодавцеві, а ви тут лише охоронець.

– А що, охоронець не людина? – каже Львович вже спокійніше. – Я ж маю десь тримати свої речі…

– А ви часто мандруєте у минуле? – Іван вирішує йти напролом.

– А? – Львович робить вигляд, ніби не почув.

Але Іван не здається:

– Це ж двері у минуле, правда? У 1972 рік?

– Звідки ти знаєш? – виривається у Львовича.

– Бо я там був, – урочисто оголошує Іван. – Не далі, як дві години тому. І повернуся рівно за двадцять хвилин, бо в мене побачення з дівчиною моєї мрії.

– Що ти таке кажеш? – бурмотить Львович. – Ой, горе на мою голову. Тільки цього мені й бракувало…

– А чому вас це турбує? – Іван й сам дивується власній рішучості. – Я ж вам не заважатиму возити туди шмотки з секонд-хенду. І ви мені не заважатимете, добре?

– Але ж то я винайшов машину, – каже Львович, – І сам же її зібрав. Це ж моя власність.

– Але ж ви використали обладнання фірми «Саманта-15»! – не здається Іван.

– Тільки цю шафу, – зауважує Львович. – Решту я зробив сам. Наробив мідні скоби, зібрав у енергетичний ланцюг, знайшов оптимальний кут щоб впіймати космічну енергію…

– А чому ж ви це вдома не зробили?

– Бо я живу у комуналці, – зітхає Львович, – Сусіди здогадаються. А цю шафу вже років десять ніхто не чіпав. А до того тут особлива енергія. Вона спускається прямо з космосу!»

– Яка нісенітниця! – обурюється Ера.

– А мені цікаво! – відповідає Жанна. – Чакри, енергія, кундаліні… Про це ще Ошо писав!

– Ну от сама це й читай! – і Ера перегортає сторінку:

– «Домовились, – підсумовує Іван. – Ви відразу ж виходите геть і чекаєте на своїх фарцовщиків на вулиці. Вас ніхто не бачить – як, власне, і мене. Потім чекаєте, поки ми закінчимо побачення, а тоді заходите і ми мовчки повертаємось у наш час.

– Але Іванку, я ж маю візуалізуватися, – зауважує Львович. – Я завжди візуалізуюся під час комерції. І це потребуватиме додаткових енергетичних витрат. Тим більше, що як я візуалізуюся, то й ти також. Бо так вже працює мій винахід.

– Тоді робіть усе, щоб вона вас не побачила, гаразд?

Львович киває і відкриває шафу.

Галя чекає, сидячи за столом. Вона ще гарніша, ніж удень. Мабуть, готувалася до зустрічі. Львович робить знак Іванові: мовляв, вдачі тобі хлопче! Згинаючись під вагою величезних торб, він перетинає кімнату, відкриває двері і зникає у коридорі. Галя чує стук. Вона повертає голову і бачить, як двері відкриваються і закриваються, ніби самі собою. Вона думає, що це Іван, і встає на зустріч.

– Я тут, – шепоче Іван.

Він обіймає її ззаду і цілує у шию. Галя заплющує очі.

– Я кохаю тебе, – шепоче Іван і цілує мочку вуха. Галя тремтить від задоволення. – Ти найгарніша у світі…

І він цілує у губи. Галя відповідає жадібно. Губи в неї м'які і вологі. Поцілунок п'янить. «І де вона так навчилася цілуватися?» – думає Іван. Він починає ревнувати дівчину до всіх у світі. Він опускає руки на перса. Галя зупиняє його і виривається з обіймів. Обертається до Івана. Легким рухом стягає светр і кидає на підлогу».

– Моя черга читати! – Жанна вириває рукопис. Ера не віддає. Якийсь час вони борються за текст, але Ера перемагає:

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.