Євген Лакінський - База відпочинку

Подружка зійшлася з капітаном, а той пішов у рейс на кілька місяців. І усі ці місяці подружка героїчно відшивала усіх кавалерів підряд. «Доступ до тіла було закрито,» – уточнює Аня. А потім капітан повернувся, але одружуватися не поспішав. Тоді подружка знайшла іншого лицаря. Почувши про конкурента, капітан вирішив, що згоден на все, навіть на шлюб. Але й конкурент не відстає. І що тепер подружці робити?

Іван не знає, що відповісти. Йому лише виповнилося двадцять років і життєвий досвід ще нічого не підказує. Можна було б щось імпровізувати, але так, щоб виглядало по-дорослому. Бо Ані – вже двадцять сім років. Хто знає, що їй здається розумним, а що ні?»

– Якась підліткова проза, – зітхає Жанна.

– Мабуть так… – погоджується Ера. – Але подивимось, що далі.

І вона читає:

«– Бо що треба жінці? – питає Аня.

– Не знаю, – чесно зізнається Іван. Його досвід пізнання жіноцтва обмежується шоколадками, поцілунками, походами до театру і швидким сексуальним досвідом у екстремальних умовах парків, підвалів і підсобок.

– Жінці треба, щоб хтось був поруч, – пояснює Аня. – Щоб хтось про тебе дбав. А де тепер знайдеш нормального чоловіка?!

Іван не знає, де знайти чоловіка, але Анін цинізм його травмує. Він усе ще вважає, ніби шлюб має бути результатом Великого Кохання, а не якихось там практичних міркувань. Але повідомити про це Аню не наважується, аби не здатися їй дитиною. На щастя, Аня переходить на інше.

– А ти бачив, що Львович наробив? – повідомляє вона. – От, полюбуйся!

І вказує на величезну шафу у кутку. Шафою ніхто не користується і там дотепер валяються документи радянських часів. Вперше за останні десять років вона зачинена: на дверях висить новенький замок.

– Уявляєш?! – обурюється Аня. – Львович закрив нашу шафу на свій замок. Свавільно! І нікому не дав ключів.

– Все одно ми нею не користуємось, – відмахується Іван.

– Але ж це наша шафа, а не його! – заперечує Аня. – Що він собі думає! І ніхто ж йому нічого не скаже, бо де ще знайдеш охоронця на таку зарплатню?

Іван підходить до шафи, обдивляється замок.

– А його ж можна зняти, – констатує інженер-програміст. – Треба лише хрестову викрутку…

– А ніж не підійде? – пропонує Аня. – На, спробуй!

Ніж – кухонний, із товстим лезом, тому процес відкручування шурупок бере вдвічі більше, ніж треба.

– Може він там пляшку ховає? – припускає Аня, хоча точно знає, що Львович на роботі не п'є. – Чи долари?

– Радше лещата та плоскогубці, – відповідає Іван, знімаючи одну з петель, на яких тримався замок. – Зараз подивимось.

Усередині не знаходиться ані доларів, ані інструментів, ані навіть пляшки, хоча Аня з Іваном перевіряють усе, що можна. А є там лише старі документи.

– Зовсім у діда дах поїхав, – констатує Іван.

Від нема що робити, він відкриває одну з папок. І завмирає. З чорно-білої світлини на нього дивиться дівчина. Довге каштанове волосся забрано у косу. Великі карі очі сумні…»

– Ну, далі усе зрозуміло, – Ера відкладає папір. – Він закохається у фотографію, почне шукати цю дівчину, а їй вже за сорок. І в неї, мабуть, і чоловік, і діти. А йому лише двадцять.

– А далі? – зацікавлюється Жанна. – Розчарується у чарівній принцесі? Чи буде морочити їй голову?

– Мабуть, морочитиме, бо так цікавіше, – припускає Ера. – А що як і вона в нього закохається? І бачитиме потайки від чоловіка?

– Ага! А той дізнається, закотить скандал…

– І вона піде жити з Іваном, – закінчує Ера. – І дітей забере. І хлопець матиме усе кидати і годувати сім'ю.

– А може вона багата, – припускає Жанна. – чи в Івана батьки забезпечені… І вони оселяться у особняку над морем, куплять машину…

– Нам би романи писати, – Ера зітхає. – Давай краще подивимось, що там насправді.

– «Дівчина неймовірно гарна. Кілька секунд Іван дивиться на фото, мов зачарований.

– Що там? – питає Аня.

– Та нічого… – відмахується Іван. – Старі папери…

На зворотньому боці фотографії написано: «Галина, 1972». Решта документів у папці цілком банальні і ніяк не стосуються Галини.

– Знаєш, що я помітила? – відволікає Івана Аня. – Львович, мабуть, спекулює шмотками. Якось збираюся додому, а тут приходить він, з величезним пакетом з секонд-хенду. І пакет забито різним барахлом, нібито «Made in USA».

– Кому ж таке перепродаси? – механічно питає Іван. Насправді, його не цікавить ані Львович, ані секонд-хенд. Він думає лише про Галину.