Євген Лакінський - База відпочинку

– Не знаю… – відповідає Аня. – Але це вже краще, ніж скоби (хто їх, до речі, купує?). А зранку приходжу: Львович ще є, а пакету вже нема. Він що, в нашому офіс покупців приймає?!

Іван потискає плечима.

– Піду заварю каву, – каже Аня і виходить з кімнати.

Іван бере фотографію… і несподівано для себе цілує. І відразу ж цього соромиться – «як дитина якась».

Раптом спадає на думку: може в шафі ще щось збереглося? Чи нема поміж папок її записника, чи там бібліотечного квитка, чи хоча б якогось малюнку? Ймовірність майже нульова, але варто перевірити…

Він зазирає до шафи… і чує за спиною голоси.

Миттєво обертається.

На порозі кімнати стоять дві дівчини. Вони не дивляться у його бік. Говорять поміж собою. Одна – золотоволоса, блакитноока панночка у білому светрі. А інша – Галя.

Золотоволоса розповідає, як ходила до стоматолога. Той спершу поставив тимчасову пломбу, але, як виявилося, поклав замало миш'яку. Виявилося це, коли він вже почав виривати зуб і дівчину аж перекосило від болю. Тоді він збільшив дозу і поставив ще одну тимчасову пломбу. Наступний прийом – завтра. Галя поспівчувала і розповіла, як їй ставили коронку на зуб мудрості і як вона спробувала перед цим пити анальгін.

Золотоволоса пояснює, що сьогодні чоловік повертається з відрядження. Тобто, мабуть, вже повернувся і відразу ж пішов на роботу. Він їздить так часто, що кожен новий від'їзд і приїзд перестали бути подією. Ремонтує величезні ЕОМ – кожна з них займає цілий поверх.

Галя питає, як там її роман?

– Який саме? – уточнює золотоволоса. В неї, виявляється, було кілька пригод з різними чоловіками, але назвати їх «романами» – це перебільшення.

Галя слухає зачаровано, і це дратує Івана: невже його богиню – таку чисту, таку непорочну – приваблює ця розпуста?!

– А як твоє особисте життя? – питає золотоволоса. – Є якісь новини?

Галя хитає головою.

– Годі вже чекати на принца, – застерігає золотоволоса. – Хочеш із кимось познайомлю?

Галя губиться на мить, але швидко це приховує.

– Я не проти, – каже.

«Цікаво, що мене ще не помітили» – думає Іван. Усе це здається йому сном чи кінофільмом, тож він і не намагається ховатися. Він не відриває очей від Галі. У чорній довгій сукні, з розпущеним волоссям, вона навіть ще гарніша, ніж на світлині.

І вона, нарешті, відчуває його погляд. Повертає голову, але не бачить Івана.

– Куди ти дивишся? – не розуміє золотоволоса.

І, не дочекавшись на відповідь:

– Ну, я пішла.

Галя входить до кімнати, сідає за стіл.

– Галю! – каже Іван.

Він не чує свого голосу. Але слова лунають у голові.

– Галю… не бійся… це не божевілля…

– Хто ти? – питає вона уголос.

Вони говорять. Іван бере її руку… цілує…

– Я кохаю тебе, – шепоче він і Галя усміхається. Іван цілує у шию і дівчина піднімає підборіддя, відкривається його пестощам. Іван бере її за руки і гладить. Але Галя виривається і обіймає його. Цілує його невидиме обличчя, навмання – у очі, у щоки, у ніс губи… нарешті знаходить губи…

Якби хтось у цю мить зазирнув у вікно, то дуже б здивувався.»

– Це вже точно, – погоджується Жанна. – Дівчина сидить у порожній кімнаті і обіймає повітря. Та ще й губами рухає.

– А може й язика висунула, – додає Ера. – А далі…

Вона вже збирається розвинути фантазію, коли дзвонить мобільний.

Поки Ера відповідає, Жанна занурюється у рукопис.

– Ну що там було далі?! – Ера, нарешті, звільнилася.

– До сексу не дійшло, – відмахується Жанна, і далі вже читає вголос:

– «Ми ще зустрінемось? – тихо питає Галя.

– Так, – Іван знову цілує її. – Сьогодні ввечері. Залишайся після роботи, я прийду о сьомій.

– А зараз?

– А зараз я маю йти…

Іван прикладає до обличчя її долоню. Востаннє торкається губами. Неохоче повертається до шафи.

– Звідки ти взявся?! – дивується Аня. – Я вже думала, ти пішов додому!

Іван не відповідає. Він озирає кімнату, немов п'яний. На стіні – цьогорічний календар із великими цифрами: «1–9 – 9–8».

– Я маю інсталювати одну програму, – каже Іван. – Це візьме кілька годин.

– Так довго! – каже Аня. Добре, що вона не розуміється у комп'ютерах.»

– Ну довго він ще тягнутиме?! – не витримує Жанна.

– Ти про кого? – відгукується Ера.

– Про автора, про кого ж ще! Розписує кожну детальку!

– А ти впевнена, що це чоловік? – питає Ера.

– А хто ж ще таке напише?! – відмахується Жанна.

– А може це стилізація… Ну гаразд, моя черга читати. – І Ера бере рукопис. – Так, тут не цікаво… А ось знов починається дія: