Катерина Кулик - Лаовай

У мене було відчуття, наче зсередини мене виростала велика куля з повітрям, вона росла і розпирала мені живіт, я відчувала легкість, і тіло мені вже не свербіло, а просто дуже хотілося спати. Я сіла на хвильку, а куля продовжувала рости, і нарешті, не витримавши тиску, мене знудило всім, що їла на обід, я навіть упізнала в цьому рис і яблучний сік. Не пішов мені сироп від кашлю.

Тим часом Риту почало лихоманити, їй здавалось, що за нею хтось іде, і що це переслідування добром не закінчиться. Біля другої кільцевої дороги ми повернули назад і тихо крокували додому, вже не вздовж залізниці, а просто по вулиці. Мені було легко, бо я вирвала всю ту гидоту. Кожен думав про своє – я про свободу і контроль над власним тілом, Рита про кольорових чортиків, а Брайан, мабуть, ні про що не думав, тільки тихо волікся за нами дуже сильно п’яний, бо з горя, що його не вставило, випив сам майже цілу пляшку китайської горілки 58-ми градусів.

Я забрала Риту до себе додому, і вона просила мене викликати «швидку», їй паморочилась голова і здавалось, що температура підніметься дуже високо і вона згорить. Я виміряла температуру її тіла. Виявилось, що гарячки у неї не було, гарячка робилася в неї в голові, там, де були паралізовані та активовані сиропом від кашлю центри, що відповідали за кашель та за галюцинації. Я пообіцяла Риті прокидатися щогодини і перевіряти температуру її тіла.

Коли вона заснула, я тихенько ввімкнула комп’ютер у себе під ковдрою і пошукала інформацію про цей сироп. Ми ще нормально від нього відійшли, і добре, що я не розпухла повністю вся і не копнула відра від алергії. «Копнути відро» в Америці означає «відкинути копита» по-нашому. Як же мені подобається цей вираз.

У той таємничий вечір я урочисто пообіцяла собі, що не копну відра від жодних хімікатів, що буду всіляко намагатися тримати своє тіло чистим від наркотиків, а якщо вже дуже захочеться щось вжити, то хай це буде зроблене природою – травка чи грибочки, чи щось подібно натуральне.

Як часто ви думаєте, що вас ніхто не розуміє? Я виросла в Україні, багато подорожувала, кілька років прожила в Китаї, і ніколи не зустрічала людину, яка могла б мене повністю зрозуміти. Бувало, я билася головою об стіну і кричала: «Тупі, які всі навколо тупі!» Але жодного разу не помічала, що те саме люди говорили і про мене. Поки не зустріла Вейвей.

Не можу сказати, що за два роки життя в Китаї мої стосунки з китайцями склалися чудово. У нас часто були непорозуміння, вони часто мене обманювали, ми були дуже різними. Вейвей була не зовсім китаянкою. Про китайців, що народилися і виросли на Заході, тут говорять, що вони «люди-банани», жовті ззовні і білі всередині, тобто виглядають вони, як китайці, а думають і поводять себе, як люди з Заходу.

Вейвей для мене була навіть не «людиною-бананом», а «людиною-асорті». Незважаючи на те, що вона народилась у місті Ґецзіу провінції Юньнань. Вона не мислила ні як китайці, ні як європейці, вона була набагато відкритішою до всього – до інших культур та інших світів. Іноді вона нагадувала мені інопланетянку, з такою гордовитою ходою, худими зап’ястками та яскравими коричневими очима, особливо коли співала. Та найбільше я цінувала у нашій дружбі те, що вона могла мене повністю розкритикувати, і мене це зовсім не ображало. Навіть коли вона поводилась, як останнє чмо, я все одно любила Вейвей і хотіла бути з нею.

Удома в Україні я маю старшу сестру, але у нас не зовсім склалися стосунки, вона працює бухгалтером в офісі, ходить на корпоративи і їздить на курорти до Єгипту. І коли я зустріла Вейвей, яка плете мандали з вовни, варить у каструлях шоколад, мило та свічки, ночує на горі Куряча Ніжка, де читає якісь дивовижні буддистські мантри всю ніч, і збирає магічні трави, мені здалося, що я знайшла свою давно загублену китайську сестру.

Після нашого повернення з гір Вейвей серйозно взялася за бізнес-план і годинами просиджувала у себе на матраці, дивлячись на жовту стіну і розписуюючи всі витрати, необхідні для відкриття кав’ярні-пекарні. Вона працювала менеджером у фармацевтичній компанії, їй було 26, і за кілька років вона назбирала певну суму грошей, яких мало бути достатньо для виповнення її мрії.