Катерина Кулик - Лаовай

Класно! Я завжди хотіла спробувати, але все боялась відчути себе ідіоткою і ніколи не наважувалась. А тепер, коли наші знайомі нам допоможуть, я відчуваю, що це не важливо, впаду я чи встану, головне взяти участь у цій затії.

Ми всі втрьох поїхали до готелю, щоб перевдягтися до вечірки та почекати на Риту. Вийшовши з таксівки, ми купили пива, смажених горішків та соняшникового насіння і гуляли брудним пляжем уздовж дороги. Мені було так хороше на душі – втекла з роботи, іду пляжем, завтра вчитимусь кататись на серфі. Ну і що, що тут трохи брудно? Зате люди навколо привітні і посміхаються. Світ неідеальний, і я його все одно люблю, так само, як і цю країну, повну протиріч і нісенітниць.

Коли повернулися Рита з кавалером (в рекламі вони закохались одне в одного, і в реальному режимі, очевидно, могло статися те саме), ми були вже трохи підвипившими, сиділи із щасливими посмішками на березі моря і дивилися на бабунь, які охоче та енергійно танцювали свої напівтанці-напіваеробіку, трохи збиваючись з ритму, але з посмішкою до вух. Я часом доєднувалась до їх танців, а коли стомлювалась, сідала назад до пива, зернят і розмов.

Кім купалась у нічному морі, а ми з Брайаном балакали. Йому дуже подобалось їсти смажені солені зернята, і він не розумів, чому в США ніхто їх не їсть. «Це тому, що у вас є бургери і картопля фрі, і люди не розмінюються на такі дрібноти, як зернята, які ще й лущити треба», – казала я. Брайан погоджувався сміючись. «Але насправді, – сказав він, – проблема ожиріння в Штатах настільки серйозна, що вона вже перевершила всі наші досягнення, люди буквально стають інвалідами за життя через неправильне харчування і продовжують працювати на ці ж великі корпорації, які їх годують непотребом».

Я пережила була це на своїй шкірі. Колись, поїхавши до США на стажування на два місяці, я не їла майже нічого, але все одно набрала п’ять зайвих кілограмів. Так ми і говорили «за життя», поки Рита не підійшла ззаду і не запитала про наші подальші плани.

«Сьогодні конче треба знайти магічні грибочки, – бадьоро вимовив Брайан. – Я вже поговорив з тим Лі Му, і він сказав, що на вечірці буде один чувак, який їх продає». Я не хотіла навіть думати про це, враховуючи мій недавній не такий вдалий досвід вживання сиропу від кашлю, але Брайан мене запевняв, що то натуральне, і все буде по-іншому. «В будь-якому випадку їдемо на вечірку, а там вирішимо, Ок?» Ну поїхали.

Ми запхалися вп’ятьох в одне таксі і поїхали назад до трохи розваленого бару, і коли приїхали, вечірка вже починалась – голосно грала музика, і всі ходили з пластиковими стаканчиками пива; біля моря хлопець з довгим волоссям і голим торсом крутив вогняні кулі на пляжі, я посміхалася.

– Ну що? – запитав Лі Му.

– Ну нічого, давай знайом нас з серферською тусівкою міста, – відповіла Кім.

Хлопці біля бару посміхалися і простягували нам пластикові стаканчики з пивом, я тримала пиво в руці і оглядалась навколо – не знаю, що там в голові у тих серферів, але виглядають вони супер, можна було б знайти собі тут хлопця, якщо вони ще вільні.

Брайан взяв мене за плече і повів кудись за бар і вздовж моря, там на нас чекали Лі Му та Кім. Все-таки Брайан вмовив Лі Му знайти магічні грибочки, і сьогодні я спробую їх вперше.

Вони були свіжими, і на кінчиках біля коріння була земля, Брайан сказав мені добре вимити цю землю, бо гриби ростуть у коров’ячому лайні, і краще мені його не їсти, можна підчепити якісь бактерії. Я довго мила гриби у воді, потім поклала весь пучок в рота і ретельно жувала, довго і концентровано. На смак нагадувало свіжі шампіньйони, які я іноді кладу в салат, але під зубами хрумкала земля і було несмачно, тому я запила пивом і пішла знайомитись з серферами.

Я не вірила в те, що ці гриби якось на мене зможуть подіяти, хіба спричинять мінімальне отруєння чи посилення похмілля назавтра. Я підійшла до філіппінця, який зайняв друге місце на турнірі, і ми почати розмовляти. Ми стояли в морі на виході з бару і дивилися на вивіску, де яскравим кольором жовтого маркера був написаний ієрогліф «Бо» – Хвиля. Він розповідав мені про серф на Філіппінах, і тоді ієрогліф на барі почав збільшуватися і зменшуватися у мене на очах, і змінювати кольори. Я закрила очі і відкрила їх знову, та ієрогліф не переставав вібрувати.

Мабуть, те, що я з’їла двадцять хвилин тому, почало діяти. Я попросила у Кім цигарку і запалила. Цигарка обпалила мої легені м’ятною свіжістю. Мої легені здалися мені неосяжними і безкінечними, як небо, і я могла втягнути в себе дим від цілої сигарети. Ментол ніжно холодив мої губи та язик, я була в нірвані. Весь вечір я продовжувала палити ці, як мені здавалося, сонячно-теплі, м’ятно-прохолодні ментолові цигарки, які ще більше розширювали мою свідомість.