Мигель де Сервантес Сааведра - Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

– Присягаю саном своїм, – промовив парох, – відколи Аполлон Аполлоном, музи музами, а поети поетами, ніхто ще не складав такої цікавої й неподобної книги: по-своєму вона найкраща й найвиборніша між усіма тими, що будь-коли в сьому роді на світ являлася, і хто її не читав, той, можна вважати, зроду не читав нічого кунштовного. Давайте її сюди, куме, то для мене така знахідка, що якби мені хто подарував сутану з флорентинської саржі, то була б напевне менша втіха.

Сеє сказавши, одклав її набік із великим задоволенням, а цирульник тим часом виголошував:

– Далі йдуть «Іберійський пастух», [82] «Іберійський пастух» – іспанський пасторальний роман Бернардо де ла Веґи (1591). «Енареські німфи» [83] «Енареські німфи» – роман Бернардо Ґонсалеса де Бобаділли (1587). та «Ліки на ревнощі».

– Що ж нам із ними робити? – спитав парох. – Передамо їх у руки світської влади, сиріч ключниці, а причин краще не питайте, бо інакше сьому огляду кінця-краю не буде.

– А ось іще «Пастух Філіди». [84] «Пастух Філіди» – найвідоміший твір Луїса Ґальвеса де Монтальво, друга Сервантеса; вийшов у Мадриді 1582 року, потім кілька разів поспіль в інших містах Іспанії та за її межами.

– То не пастух, – зауважив священик, – а вельми розумний і дотепний великосвітський пан; сю книжку бережіть, як перлину коштовну.

– Оцей грубенький том, – вів далі цирульник, – має назву «Скарбона розмаїтих поезій». [85] «Скарбона розмаїтих поезій» (1580) – поетична збірка іспанського поета другої половини ХVІ ст. Педро де Паділли.

– Якби їх не було стільки багато, – сказав парох, – то вони цінувалися б вище. Треба вилучити й вичистити з сієї книжки всяку мізерію, що втислася поміж правдиво гарні речі. Не даймо її вогню на поталу, бо автор її – мій приятель, а крім неї, він написав іще й інші твори, піднесені й героїчні.

– А ось «Пісенник» Лопеса Мальдонада, – оголосив цирульник.

– І сієї книги автор, – промовив парох, – належить до моїх добрих друзів. Коли він сам свої пісні рецитує, то всі дивом дивуються: так же то солодко співає, що прямо душу пориває. Еклоги в нього, щоправда, довгуваті, але, як то кажуть, запас біди не чинить. Нехай же й його книжка йде між вибранці. А то що за книга обік неї?

– «Ґалатея» Мігеля де Сервантеса, [86] «Перша книга Ґалатеї, поділена на шість частин» (1585), пасторальний роман самого автора. – одказав цирульник.

– Ми з цим Сервантесом здавна великі друзі: вірші він так собі віршує, зате нещастями своїми багатьох перевершує. Книга його містить у собі деякі незлі вигадки, дещо ніби обіцяє, але кінців не виводить – треба, отже, чекати заповіданої другої частини: може, далі там усе ліпше буде, і тоді ми зможемо її помилувати, а тим часом, пане куме, тримайте її у себе в схові.

– Згода, – одповів цирульник. – А ось іще три книжки заразом: «Араукана» дона Алонса де Ерсільї, [87] Одна з найзначніших епічних поем видатного іспанського поета й воїна «золотого віку» Алонсо Ерсілья-і-Суньїґи (1533–1594), за яку він отримав почесне звання «іспанського Верґілія». У ній ідеться про конкісту (завоювання земель в Америці), війну іспанців і араукан (мапуче) – численної групи індіанців, які заселяла землі сучасної Арґентини й Чилі. «Австріада» Хуана Руфа, підсудка кордовського, [88] Поема іспанського поета й воїна Хуана Руфо Ґутьєреса (1547–1620), який вважається літописцем дона Хуана Австрійського (1545 чи 1547–1578), воєначальника й дипломата часів правління його брата, короля Іспанії Філіпа ІІ. Хуан Руфа супроводжував Хуана Австрійського під час походу проти повсталих морисків (див. комент. до розд. Х) у Ґранаді (1568) й у битві при Лепанто був на одній з ним галері; Сервантес теж воював під його командуванням. Події цих походів лягли в основу «Астуріади», тож висока оцінка поеми може випливати й із цього факту. Хуан Руфа був також членом судейської колегії в Кордові. та «Монсеррат» валенсійського поета Кристобаля де Віруеса. [89] Кристобаль де Віруес (1550–1614), драматург та епічний поет, теж брав участь у битві при Лепанто. Поема «Монсеррат» (1587), написана іспанською, розробляє середньовічну легенду про ченця Ґаріна й заснування монастиря Монсеррат.

– Сі три книги, – сказав парох, – то найкращі епопеї, написані кастильською мовою, вони гідно стоять поруч із найзнаменитшими італійськими поемами. Збережімо їх, яко найцінніші здобутки гишпанської поезії.

Переглянувши таку велику силу книг, парох аж заморився і ладен був уже засудити на спалення всю решту без розбору, та тут саме цирульник розгорнув іще одну – «Сльози Анджеліки». [90] «Сльози Анджеліки» – поема Луїса Бараона де Сото (1586), написана на сюжет «Несамовитого Роланда» Аріосто.