– Заради такої святобливої назви можна було б простити авторові його неуцтво. Та знов же недарма кажуть: «За хрестом сам диявол з хвостом». В огонь його.
Цирульник узяв іще одну книгу й сказав:
– А се «Зерцало рицарства». [71] «Зерцало рицарства» – серія іспанських рицарських романів першої половини ХVІ ст. з трьох книг, автор двох перших – Педро Лопес де Санта Каталіна, третьої – Педро де Реіноса. Перша книга (1525) є вільним перекладом з італійської «Закоханого Роланда» Боярдо, друга (1527) складена з різних італійських джерел, третя (1547) – оригінальний іспанський роман. Дуже популярна в Іспанії.
– О, я добре знаю її достойність, – сказав парох. – Тут фігурує сеньйор Рінальд Монтальбанський зі своїми друзями й товаришами, що самого Кака в шахрайстві упослідили, а також Дванадцять Перів Франції посполу з їхнім правдомовним дієписцем Турпіном. Щиро кажучи, я засудив би цих героїв лише на доживотне вигнання з огляду хоча б на те, що вони вже раніше тривожили уяву знакомитого Маттеа Боярда, [72] Маттео Боярдо (1434–1494) – італійський поет, автор поеми «Закоханий Роланд», сюжетні лінії якої розвинув у «Несамовитому Роланді» Аріосто.
а згодом на тій самій основі виткав свою поему правдиво християнський поет Лодовіко Аріосто. Як я знайду його тут і побачу, що він говорить не по-рідному, а по-чужоземському, то не велико його вшаную, як же по-рідному, то схилю перед ним голову.
– У мене він є по-італійськи, – сказав цирульник, – та я його не втну.
– То навіть краще, – одказав парох, – ми могли б те й пану капітанові пробачити, [73] Херонімо Хіменесу де Урреа (1510–1573), який був військовим і письменником. Сервантес тут стисло аналізує переклад Урреї «Несамовитого Роланда» Аріосто, цей аналіз, на думку коментаторів, і з сучасної точки зору є достатньо якісним.
аби він тільки не переносив його до Гишпанії і не вивертав на кастильський кшталт, бо при тому немало природних прикмет сього твору втратилось. Так буває з усіма, що беруться вірші іншою мовою переспівувати: хоч як старанно, хоч як майстерно будуть вони те робити, а все одно так не вдадуть, як у первовзорі. Одне слово, книгу цю, а також усяку іншу францужчину, що тут знайдеться, треба б до якого часу закинути десь у суху глибку, нехай там лежить собі, а ми б уже згодом прирозуміли, як із ними вчинити. Тільки «Бернардові дель Карпіо», [74] «Бернард дель Карпіо» («Історія подвигів і діянь непереможного рицаря Бернардо дель Карпіо», 1585) – епічна поема Аґустина Алонсо, іспанського автора із Саламанки.
що, певно, десь тут гуляє, та ще «Ронсевалю» [75] «Ронсеваль» – поема Франсіско Ґаррідо де Вільєна «Правдива оповідь про знакомиту битву в Ронсевалі, а також загибель Дванадцяти Перів Франції» (1553), будується на сюжеті «Закоханого Роланда» Боярдо, також містить алюзії на продовження поеми Аріосто Ніколасом Еспіносою «Друга частина Орландо».
жодної не дамо пільги: скоро впадуть мені в руки, зараз передам їх господині, а вона в огонь пошле без пощади.
Цирульник з тим усім погодився – певно, що так воно і є, коли парох каже, бо то ж такий щирий християнин і такий правдолюб, що зроду-звіку ні думкою, ні словом не схибить. Далі майстер Ніколас розкрив «Пальмеріна Оливського» та «Пальмеріна Англійського», що стояв тут же поруч.
Побачивши парох сі книги, сказав:
– Оту оливину на тріски порубати та спалити, щоб і попелу по ній не зосталось, а англійську пальмочку слід берегти й хоронити, яко річ унікальну, в особливій шкатулі, на взір тієї, що Олександр Македонський знайшов серед перських трофеїв і тримав у ній Гомерові твори. Та книжка, пане куме, гідна пошани з двох поглядів: одно, що вона сама собою дуже добра, а друге, що написав її, як славлять люди, премудрий король Португальський. Усі пригоди в замкові принцеси Ладоміри пречудові, написані справді майстерно, мовою вишуканою і водночас ясною, автор уміло дотримує в ній ладу й міри, залежно від того, яких героїв змальовує. Отож, майстре Ніколас, коли буде на те ваша добрая ласка, то сей роман, а також «Амадіс Гальський» не зазнають огненної покари, а вся решта нехай гине – нема чого далі перебирати й перевіряти.
– Не зовсім так, пане куме, – заперечив цирульник, – бачите, зараз у мене в руках славнозвісний «Дон Бельяніс».
– Сьому, – одрік парох, – за другу, третю й четверту частину не завадило б ревеню дати, аби з них зайва жовч зійшла, та повикидати ще всі дурниці про Замок Слави й іншу таку бридню; тож відкладімо розгляд на потім, побачимо, чи він виправиться, чи ні, та й будемо вже чи карати, чи милувати. А поки що беріть його, куме, до себе додому, лише нікому читати не давайте.
Читать дальше