Мигель де Сервантес Сааведра - Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

– Е, ні, – обізвалася небога, – не ощаджаймо ані жодної, бо всі вони накоїли нам лиха. Краще викиньмо весь той мотлох через вікно, складімо в стос і підпалімо або винесім на подвір’я і там розведімо багаття, щоб дим сюди не йшов.

Те саме казала й ключниця – так уже вони обидві прагнули згуби тих неповинних мучеників, але парох на те не пристав: треба, казав, хоч титули всіх книжок перше переглянути. Майстер Ніколас подав йому насамперед чотири книги «Амадіса Гальського». Парох промовив:

– Се нам ніби призвістка, бо чув я, що ся книга – перший рицарський роман, видрукуваний в Гишпанії, а од нього вже пішли й постали всі інші. Тим-то я вважаю, що ми сього Амадіса, яко єресіарха всієї лиходійної секти, без жодної пільги мусимо до спаління засудити.

– Ні-бо, добродію, – заперечив цирульник, – я чув дещо інше: кажуть, що ся книга краща над усі, що писалися будь-коли в сій царині, тим-то ми повинні помилувати її, яко єдину в своїм роді.

– Правда ваша, – погодився парох, – візьмім се до уваги і даруймо їй тимчасом життя. А що там за книга стоїть поруч?

– То, – оголосив цирульник, – «Подвиги Еспландіана», правного сина Амадіса Гальського. [66] «Подвиги доброчинного рицаря Еспландіана, сина Амадіса Гальського», уже згадувана п’ята книга рицарського роману Монтальво про Амадіса Гальського, де йдеться про пригоди його первістка.

– Є такий закон, – зауважив парох, – що батькові заслуги на сина не переходять. Нате ж вам, господине, одчиніть вікно і викиньте його в двір, нехай положить початок тому стосові, що ми з нього кострище розпалимо.

Ключниця вчинила те з великою уподобою: бравий Еспландіан полетів у двір і став терпеливо чекати вогненної кари.

– Нуте, що там далі? – спитав парох.

– Далі йде «Амадіс Грецький», – одказав цирульник, – та на цій полиці, здається мені, стоять самі-но Амадісові родичі.

– То нехай же всі летять у двір, – постановив парох. – Щоб укинути в вогонь королеву Пінтікінестру й пастуха Дарінеля з його еклогами та всіма викрутасами й вихилясами, що понариговував його автор, я б і рідного батька заодно спалив, якби він узяв на себе постать мандрованого рицаря.

– І я так гадаю, – сказав цирульник.

– І я, – мовила небога.

– А коли так, – сказала ключниця, – то в двір їх усіх!

Узявши цілу купу книг, вона, щоб не спотикатися дарма по сходах, повикидала їх у вікно.

– А то що за бандура? – спитав парох.

– Це, – сказав цирульник, – «Дон Олівант Лаврський».

– Сю книгу скомпонував автор «Саду квіток розмаїтих», [67] «Дон Олівант Лаврський» і «Сад квіток розмаїтих» належать перу іспанського письменника Антоніо де Торквемади (1507? – 1569). «Повість про непереможного рицаря Оліванта Лаврського» (1564) – його єдиний рицарський роман. «Сад квіток розмаїтих» (1570) – основний твір Торквемади, містить шість дидактичних трактатів у діалогічній формі, де йдеться про явища надприродні й чудесні – про пігмеїв, сатирів, амазонок, про властивості річок, джерел, озер, про чарівників, фантомів, видіння, про відьом та астрологію. Тож шановний парох правий – голову Дон Кіхотові могли заморочити обидві ці книжки. – зауважив парох, – і, правду кажучи, я не знаю, котра з тих двох книг більш правдива чи, вірніше, менш брехлива. Одно знаю: книга дурна, аж світиться. У двір її!

– Далі йде «Флорісмарт Гірканський», [68] Флорісмарт Гірканський» (1556), він же у розділі ХІІІ фігурує під назвою «Фелісмарт Гірканський» (Felixmarte de Hircania) – рицарський роман Мельчора Ортеґи. – оповістив цирульник.

– Ага, і пан Флорісмарт є тут? – сказав парох. – Далебі, і йому не минеться. Хоч уродився він за надзвичайних обставин і мав усякі чудородні пригоди, та написане те все так сухо й лемéхувато, що іншої долі й не заслуговує. У двір його, пані господине, та й оце ще візьміть на додачу.

– Оце по-моєму, панотче, – сказала ключниця, з великою втіхою виконуючи той наказ.

– А ось «Рицар Платір», [69] «Рицар Платір» – назва іспанського рицарського роману, опублікованого 1533 року під назвою «Хроніка діянь хороброго й мужнього рицаря Платіра, сина імператора Прімалеона» без імені автора, але є підстави вважати, що ним є Франсіско де Енсіко Сарате. – читав далі цирульник.

– Древня книга, нічого сказати, – зауважив парох, – а проте ласки не заслуговує. І її давайте в ту саму купу, чого там!

Так же і зробили. Розгорнули ще одну книгу, що називалася «Рицар Хреста». [70] «Рицар Хреста» – назва двох рицарських романів: іспанського «Леполемо» («Хроніка діянь Леполемо, названого рицарем Хреста, сина імператора германського, написана арабською й перекладена іспанською», 1521) Алонсо де Саласара та його італійського продовження «Леандро» П’єтро Лауро; перекладене іспанською, воно довгий час вважалось оригінальним твором іспанської літератури.