Мигель де Сервантес Сааведра - Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

– Оце добре, – сказав цирульник.

Не бажаючи більше того клопоту з рицарськими романами, він велів ключниці забрати всі ті фоліанти й повикидати у двір. А ключниця до того торгу й пішки – книжки палити їй любіше було, аніж тонкеє та широкеє полотно ткати. Вхопила їх цілий оберемок, штук вісім, чи що, та й викинула в вікно. Одну книжку, правда, впустила, ідучи; підняв її цирульник, аж то «Повість про славного рицаря Тиранта Білого».

– Боже правий! – аж скрикнув парох. – Невже то й справді «Тирант Білий»? [76] «Повість про славного рицаря Тиранта Білого» – рицарський роман Жоана Мартуреля, завершений Марті Жоаном де Ґальбою, уперше опублікований валенсійською мовою 1490 р. У романі Сервантеса йдеться про його іспанський переклад «Могутній і непереможний рицар Тирант Білий, у п’яти частинах» (1511). Захоплений про нього відгук «цензорів» із сервантесівського роману не є перебільшенням. Дайте мені його, куме, то ж цілий скарб насолоди, ціле море втіхи! Є там зацний рицар Дон Господи-Помилуй Монтальбанський, брат його Томас і витязь Фонсека, описується там і двобій хороброго Тиранта з британом, і витівки дівчини Ясочки, і жарти та зальоти вдовички Тихолітської, і, вкінці, любощі цісаревої зі стайничим Іполитом. Правду вам кажу, пане куме, штилем своїм ця книжка найкраща в світі: рицарі в ній їдять, сплять, помирають дома в постелі, перед смертю пишуть духівниці, і ще є тут багато всякої всячини, що в інших книжках сього ґатунку не знайдеш. Проте автор і тут ухитрився нагородити чимало нісенітниць, що дають нам привід засудити його твір на довічну каторгу. Візьміть його додому, почитайте, то й побачите, що моя правда.

– Нехай і так, – погодився цирульник. – А що ми зробимо з цими дрібними книжечками?

– То, мабуть, не рицарські романи, а вірші, – сказав парох.

Розгорнувши одну таку книжку, він побачив, що то була «Діана» Хорхе де Монтемайора, [77] «Діана» Хорхе де Монтемайора… – пасторальний роман «Сім книг Діани», написаний іспанською мовою португальським письменником Хорхе де Монтемайором. У першому варіанті завершений 1559 р., у пізніших виданнях розширений; надзвичайно популярний у ХVІ – ХVІІ ст., коли поширилась мода на пасторалі з їх безтурботним життям пастухів і пастушок на тлі завжди квітучої сільської природи, з їх витонченими переживаннями героїв, які виливаються у вірші й пісні (для пасторальних романів є характерним чергування поезії й прози). і, гадаючи, що й інші будуть того самого ґатунку, промовив:

– Цих книжок не треба палити, як тамтих: вони не роблять та й не робитимуть такої шкоди, як рицарські романи. Се твори цілком пристойні, вони нікому нічим не загрожують.

– Ох, добродію, – впала в річ небога, – краще буде, як ви і їх на ту кару засудите, бо як вилікуються мій дядько від тої рицарської мани, то їх іще, боронь Боже, на вірші потягне, і забандюриться їм стати пастушком: ходитимуть усе гаями та лугами, співатимуть, у сопілочку свистітимуть або ще й самі поетом зробляться, а то, кажуть, хвороба заразна і невигойна.

– Правду мовить панночка, – сказав парох, – краще нам і цю спокусу з-перед очей нашого приятеля забрати. Та коли вже ми почали з Монтемайорової «Діани», то, як на мене, палити її все-таки не слід, лише повикидати з неї всі вигадки про чарівницю Фелісію [78] Чарівниця Фелісія – героїня «Діани» Монтемайора, яка вирішує любовні дилеми персонажів. та любовне дання, а також занадто розтягнені вірші, а проза нехай собі буде, – се, як-не-як, перша серед книжок подібного роду.

– Далі маємо другу «Діану», що написав Саламантинець, [79] Йдеться про пасторальний роман «Друга частина Діани» (1564), продовження «Діани» Монтемайора його другом, письменником і медиком Алонсо Пересом. – провадив цирульник, – і ще одну книгу з такою самою назвою, компонування Хіля Пола. [80] «Закохана Діана» (1564), продовження роману Монтемайора іспанського письменника Ґаспара Ґіль Хіль Пола.

– Саламантинець нехай іде до тої купи, що в дворі горітиме, – вирішив парох, – а ту «Діану», що Хіль Поло написав, бережімо, буцім то твір самого Аполлона. Але поспішаймо, пане куме, бо вже нерано.

– А ось, – сказав цирульник, розгортаючи наступний том, – «Щастя кохання» на десять книг, скомпонував же їх сардинський поета Антоніо де Лофрасо. [81] Пасторальний роман поета й військового Антоніо де Лофрасо «Десять книг щастя кохання» (1573), де розповідається про цнотливе кохання пастуха Фрексано до пастушки Фортуни.