Катерина Кулик - Пригоди француза в Україні

От така цікава історія, яка починалася кунілінгусом, а закінчилась лікуванням від наркозалежності. Велике кохання все одно перемогло.

Поки я слухаю все це вухами, що відпали до щелепи чи до колін, дощ та непогода закінчуються, безкоштовна вечеря від авіаліній також закінчується, і ми починаємо рухатися до літака.

Дід питає, про що ми так довго говорили, а коли дізнається історію в двох словах, з радістю викрикує: «Так мого козла теж Наркотик звати! Він – єдиний козел на все село, до якого ходять усі кози запліднюватися». У літаку починається нова розмова, тепер вже про козла Наркотика. Для того, щоб пристойна сільська коза могла зайнятися сексом з Наркотиком, хазяїну платять 100 гривень.

– Діду, то ти козлиний сутенер, виходить?

– Ну як тобі, хлопче, сказати: сусідка розказувала – коли її одна коза приходить від Наркотика, то від неї так пахне, що всі інші кози не можуть заспокоїтись і ходять весь вечір з задертими хвостами. Як козла назвеш, так він тобі й робитиме, а у мого хороше ім’я. Хоча, – визнає дід, – в тому, що всі кози ходять до одного Наркотика, є багато недоліків.

Тому він, власне, і їде до Франції, вчитися, як правильно спарювати кіз, щоб у них не сталося кровозмішування і щоб сир смачний виходив. У глобальному плані дід хоче заполонити смачним французьким сиром українського походження весь ринок.

По прильоту до Парижа нас з дідом поселяють в якомусь готелі, далекуватому від центру міста, і наступні три дні ми з ним ходимо по виставці і на уроки. Я дізнаюсь чимало цікавого про сексуальні ігри кіз, про сири та про французів.

Цікаво, що у багато сирів, особливо тверденьких пармезанистих (французи мене б за таке слово ігнорували все життя), додають фермент із шлунку теляти. Тобто теля зарізають на м’ясо, а шлунок передають на сирну ферму і виробляють там з нього сир. Тому обережно, вегетаріанці, то вам тільки здається, що ви м’яса не їсте. Насправді ж заради вас ріжуть телят.

Французький сир можна поділити умовно на фромаж і емменталь. Емменталь – це твердий голландський жовтуватий сир з дірочками, ми його теж називаємо голландським чи російським, тільки у Франції він вищої якості. Фромаж – це все інше – і брі, і камамбери, і твердіші сири. Найсмердючіший з тих, що я смакувала, – шевр, тобто сир від кози, з козячого молока. Мій дід робитиме таке в Вінницькій області, а я даруватиму друзям ці смердючі сири, якщо вони себе погано поводитимуть. Нехай потім на весь холодильник смердить!

Ще один цікавий факт з виставки – з французьким козлом за 100 гривень просто так не переспиш. Французи платять за секс з козлом набагато більше, часом і по сто євро і по сто п’ятдесят.

– Виходить, коли в мене закінчаться гроші, я зможу приїхати до Франції підторговувати козлами на чорному ринку сексу для тварин? – жартуючи питаю одну з організаторок виставки.

– Звичайно зможеш, тільки тобі для цього потрібна ліцензія і купа різних документів, тому, будь ласка, приймайся до справи серйозно.

Вирішую спочатку поїхати до Малих Крушлинців і познайомитися з дідовим козлом Наркотиком, а там вже дізнаюсь, чи до вподоби мені такий бізнес. Може бути так, що я стану сутенеркою кіз, але сумніваюсь.

Тим часом виставка і уроки закінчуються, і я проводжаю діда Василя до аеропорту Шарль де Голль.

Дід мудрий, з ним цікаво спілкуватися. Він справді любить свою справу і любить тварин. Він завжди вчиться і розвивається і готовий дізнатися у свої 65 років, як робити справжній французький сир. Я полюбила за цей час діда Василя і майже не хочу відпускати його назад до Малих Крушлинців, але йому час їхати дресирувати Наркотика та інших козлів, а мені час лишатися наодинці з містом мого першого кохання, з містом елегантних француженок, дорогої кави, вуличних кафе на п’ятачках біля метро і стареньких бабусьок з собаками.

Сьогодні я піду до району над річкою, де можна валятися на траві. Не хочеться музеїв чи шумних туристичних розваг. Хочу пікнік. Купую багет і сир в супермаркеті і рухаюсь далі, до веселих іммігрантів, що продають холодний алкоголь з торбів. Купую пляшку пива і засмоктую півпляшки одразу в себе, на холодній французькій зеленій траві, посеред оазису пікнікуючих, у вирі подій міста і лінивих мешканців, що засмагають в трусах отак одразу посеред парку.

Літо в Парижі прекрасне – дивакуваті і лисі, смішні і веселі, елегантні і бізнесові, молоді і старі – усі парижани виходять на вулиці і розважаються пікніками. Після роботи люди спішать скинути з себе піджаки чи інший офісний одяг, дівчата малюють губи начервоно, а хлопці крутять самокрутки і сидять на берегах Сени.