Катерина Кулик - Пригоди француза в Україні

– Така історія, ти не повіриш. Сиджу в паризькому метро, чекаю на потяг. Біля мене дівчина – руда, струнка, з синіми очима, як два маленькі озера, ніжна. Я її запитав, як її звати, вона сказала Злата (вимовляє з французьким акцентом). Вона каже: я з України, показує мені в телефоні зелені стрункі ялини, каже, що завтра вертається додому і скоро поїде туди. Приходить потяг, і вона біжить та сідає в нього. А я, телепень, сиджу на пероні відморожений і відпускаю її. Схаменувся, дістав телефона – сфоткав її, але вийшло тільки фото ззаду, де вона заходить в метро.

«Ідіот», – думаю я. Як він хоче її знайти?

– Міло, я приїду в неділю, ти можеш мене зустріти?

Я, в шоці, відповідаю, що зустріну. Кладу трубку і, під пильним поглядом Пушкіна, лягаю спати.

Поки француз не приїхав, треба переробити купу справ. Треба домовитися з тьотьою Нілою, щоб поливала мамині кактуси, поки я буду няньчити Франсуа. Також треба посидіти на балконі і випити кави, помалювати акварелями, написати нарис про Париж для журналу подорожей, погуляти в лісі. Як добре іноді втрачати роботу.

Як добре іноді просто бути наодинці з літом – насолоджуватись його теплими промінчиками і суницями з лісу, бігати вранці біля річки і валятися на траві, смішно квакати ногами в капцях, мокрих від літніх злив, кататися на кріслі-качалці і на гойдалці-гамаку на балконі, поливати алое, ходити до сусідки тьоті Ніли в гості та їсти там пиріжки з гречкою. Як хороше вдома влітку, без мети та без речей – тільки два величезні кульки щастя: свіжокуплені книжки з блокнотами і полуниці з черешнями. І тільки мрії покататися на повітряній кулі.

Наступного дня я вирішую варити компот (слово compote походить із Франції, але тут це – фрукти, приготовані у цукровому сиропі, він зовсім не подібний до нашого компоту). На ринку купую вишень і варю цілу каструлю щастя. До мене заходить сусідка тьотя Ніла, бреше різних пліток з три короба. Про те, що циган з сусіднього двору затоптав піони, про Віру з третього під’їзду, яка завагітніла, про нову крупу в магазині, яку возять з Македонії, про пенсії, які не підвищують, і про тьотю Аню, яка всіх критикує, і про Валю, яка гуляє з собакою і голосно на неї кричить вранці, через що сусідка тьотя Ніла не висипається.

Я уважно слухаю тьотю Нілу і, поки вона розповідає історії, я малюю їх на папері маленькими дудликами. Прошу її подивитись за квартирою та кактусами, поки мене не буде, вона з радістю погоджується. А потім тихенько наливаю їй компоту в велику склянку, і тьотя Ніла затихає.

Підвечір’я світить на неї у вікно тихим сонцем, найкраща золота година для фотографій, тьотя Ніла тихо сьорбає компот. Я дивлюся на неї і бачу маленьку дівчинку, сильну жінку і багато надбудов життя, що склалися на її обличчі маленькими і великими зморшками, що набудувалися на її настрої і зробили її трохи настороженою і мудрою. Тьотя Ніла, я так вас люблю, коли ви мовчите.

У суботу телефонує Франсуа і повідомляє, що він прилетить в Одесу. Куди? Франсуа? Ну добре, що життя мені пропонує – те я й беру. Доведеться позасмагати.

Жахливою сидячою електричкою, напевно, що третього класу, я їду в ніч з суботи на неділю до Одеси, прибуваю рано-вранці.

О п’ятій ранку Одеса ще спить. На вулиці так тихо, що чутно, як у ящиках фруктового магазину хрускотять, дозріваючи, персики. Я блукаю вулицею Пушкіна, далі до Опери і над море, там, де розлягається біля розкопок старого грецького міста одеський порт. Стоять величезні крани і контейнери, а навколо них плещеться свіже Чорне море. Я стою біля страшного порту і тішуся морем – навіть коли я можу торкнутися його просто поглядом, навіть коли воно брудне і забуте, я все одно люблю море. Саме тому у наступному житті я не буду жити в Парижі, а краще на півдні Франції. Ні, не на півдні Франції, а краще на Сен-Мартені, і краще вже в цьому житті. Там море на 360 градусів, і можна дивитися і на схід та захід сонця.

У колись класному ресторані «Компот» я снідаю смаженими яйцями і мені знову хочеться випити. Здавалось би, вже адаптувалася до своєї культури і нічого мене більше не шокує, особливо після дворових новин тьоті Ніли. Та кажуть, коли тіло просить, потрібно його слухати.

Я замовляю 50 грамів коньяку і лимон і випиваю. О дев’ятій ранку, трохи п’яна та щаслива, крокую багатьма стежками і вуличками біля моря і йду купатися. Франсуа прилітає о сьомій вечора, і у мене дуже багато часу для засмагання на пляжі Ланжерон.