Генрі Хаґґард - У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

Зорайя задихалася у своєму гніві.

— О, цей маленький боягуз біля тебе! — вказала срібним списом на Альфонса. — Він утік і виказав мої плани. Я хотіла зробити його начальником війська і показати солдатам, сказавши, що це великий Бугван! — Альфонс зітхнув і засумував. — Усюди мене спіткала невдача! Він сховався під прапором і підслухав усі мої плани. Я хотіла б убити його, та, який жаль! Не можу! А ти, Макумазане, я чула, що ти зробив! Ти — хоробра людина, у тебе чесне серце! і твій чорний дикун! Він був справжній чоловік. Я хотіла б побачити, як він боровся з Насту на сходах!

— Ти дивна жінка, Зорайо! — сказав я. — Прошу тебе, вимоли прощення у королеви Нілепти, може, вона помилує тебе!

Вона голосно засміялася.

— Я проситиму милосердя? — сказала вона. — Ніколи!

Цієї миті ввійшла Нілепта в супроводі Куртіса та Гуда й сіла. Обличчя її було безпристрасне. Що стосується Гуда, він мав зовсім хворий вигляд.

— Вітаю тебе, Зорайо! — сказала Нілепта, помовчавши. — Ти накликала горе і печаль на моє королівство, через тебе тисячі загинули в бою, ти двічі робила спробу вбити мене, ти присягнулася вбити мого пана та його супутників і скинути мене з трону! Хіба ти не заслуговуєш на смерть? Говори, Зорайо!

— Мабуть, королева, сестра моя, забула головний пункт звинувачення! — відповіла Зорайя своїм музичним голосом. — Він свідчить таке: ти намагалася відбити у мене коханого мого Інкубу! За цей злочин сестра моя хоче вбити мене, а не за те, що я почала війну! Щастя твоє, Нілепто, що я надто пізно звернула увагу на його кохання до тебе! Слухай, — продовжувала вона голосніше, — мені нічого сказати вам, окрім того, що сказала б я, якби виграла битву! Роби зі мною що хочеш, королево, хай Інкубу буде королем, тому що він — причина всього зла! Хай це буде кінцем усієї історії. — Зорайя випросталася, кинула гнівний погляд своїх глибоких очей на сера Генрі і почала гратися своїм списом.

Сер Генрі нахилився до Нілепти і щось їй прошепотів.

— Зорайо! — заговорила Нілепта. — Я була завжди доброю сестрою для тебе! Коли наш батько помер, у країні виникли сумніви і розмови про те, чи маєш ти сидіти на троні разом зі мною і бути королевою! Я — старша сестра — подала голос за тебе. “Хай Зорайя буде королевою так само, як і я. Ми — двійнята, ми росли разом від народження, чому ж надавати перевагу мені?” — сказала я. Ми завжди були разом, сестро моя! Тепер ти знаєш, що винна переді мною і твоє життя в небезпеці! Та я пам’ятаю, що ти моя сестра, що ми разом бавилися дітьми і любили одна одну, разом спали, обійнявшись, тому серце моє рветься до тебе, Зорайо! Але образа, яку ти— мені завдала, надто серйозна, я не пощадила б твого життя. Поки ти житимеш, у нашій країні не буде спокою! Але ти не помреш, Зорайо, бо мій дорогий чоловік просив у мене, як милість, пощадити твоє життя! Я дарую йому твоє життя, як мій весільний подарунок, хай він робить із ним, що хоче. Я знаю, що ти кохаєш його, але він не кохає тебе, Зорайо, незважаючи на твою вроду! Хоча ти прекрасна, як зоряна ніч, о, Зорайо, але він кохає мене, а не тебе, він — мій чоловік, і я дарую йому твоє життя!

Зорайя виблискувала очима і мовчала. На Куртіса було боляче дивитися. Манери Нілепти і її слова, хоча вони дихали правдою і силою, зовсім не подобалися мені.

— Я розумію, — пробурмотів Куртіс, дивлячись на Гуда, — я розумію, що ви обидві були приязні одна до одної, ваші почуття природні, але принаймні можна знайти якийсь вихід з того, що сталося! Зорайя має власні володіння, де вона може жити, як заманеться! Чи не так, Нілепто? Втім, я можу тільки радити!

— Я хотів би забути те, що сталося, — додав Гуд, червоніючи, — і якщо Цариця Ночі вважає мене гідним її руки, я готовий завтра ж повінчатися з нею і постараюся бути для неї добрим чоловіком!

Усі погляди звернулися на Зорайю, яка стояла нерухомо, з тією загадковою усмішкою на вродливому обличчі, яку я часто помічав і раніше. Вона помовчала трохи, потім тричі низько присіла перед Нілептою, Куртісом і Гудом.

— Дякую тобі, прекрасна королево, моя велична сестро, — заговорила вона спокійним тоном, — за твою любов до мене з дитячих літ, а особливо за те, що ти віддаєш мою персону і мою долю в руки лорда Інкубу, який буде королем! Нехай щастя, мир і благоденствування уквітчають твій життєвий шлях, ніжна, доброзичлива королево! Царюй довго, звитяжна королево, і тримайся обома руками за кохання твого чоловіка. Хай процвітають твої нащадки, сини й дочки твоєї чудової краси! Дякую тобі, лорде Інкубу, майбутній королю, тисячу разів дякую тобі, що ти захотів прийняти в дар від королеви моє бідне життя і долю та передати її своєму товаришу по зброї і пригодам, лорду Бугвану! Цей учинок гідний тебе, Інкубу! Нарешті дякую тобі також, лорде Бугване, за те, що ти, у свою чергу, удостоїв мене своєю увагою і не відмовився від моєї жалюгідної краси! Дякую тобі тисячу разів і додаю, що ти — добра і чесна людина і присягаюся, поклавши руку на серце, що я сказала б тобі “так”, якби могла! Тепер, коли я подякувала всім, — вона посміхнулася, — я додам усього кілька слів. Мало ви знаєте мене, королево Нілепто, і ви, панове. Для мене немає середини! Я сміюся над вашими жалощами і ненавиджу вас! Я не потребую вашого прощення — для мене це жало змії! Я стою тут перед вами обдурена, покинута, ображена, та все ж тріумфую над вами, сміюся і зневажаю вас усіх! Ось вам моя відповідь!