Сльози раптом потекли з її прекрасних очей і окропили ніжне обличчя, неначе краплі роси на прекрасній квітці.
— Може, — продовжувала вона, — я втрачу корону і з нею своє життя і твоє. Зорайя сильна і мстива, від неї не можна чекати милосердя. Хто може знати майбутнє? Щастя — це білий птах, який літає швидко і часто ховається в хмарах! Ми маємо міцно тримати його, якщо воно потрапило нам до рук! Мудрість не велить нехтувати сьогоденням заради майбутнього, мій Інкубу!
Вона підвела до Куртіса своє обличчя й усміхнулася йому.
Знову я відчув дивні ревнощі, обернувся і пішов від них. Вони, звичайно, не звернули уваги на мене, вважаючи мене, мабуть, старим дурнем, і, напевно, мали рацію!
Я пройшов до нашого приміщення і побачив Умслопогаса біля вікна; він гострив сокиру, неначе шуліка, який відточує свого гострого дзьоба поблизу вмираючою бика.
За годину до нас прийшов сер Генрі, веселий, сяючий, збуджений, і, заставши всіх разом, Гуда, мене й Умслопогаса, запитав нас, чи згодні ми бути присутніми на його весіллі?
Звичайно, ми погодилися і вирушили до молильні, де вже був Егон, який розлючено дивився на нас. Очевидно, він і Нілепта мали протилежну думку стосовно майбутньої церемонії. Егон рішуче відмовився вінчати королеву і не дозволяв зробити це іншому жерцю. Нілепта дуже розсердилася і заявила Егону, що вона, королева, вважається главою церкви, вимагала покори, і наполягає на цьому 39 39 У Цу-венді члени королівської сім’ї мають вінчатися великим жерцем або формально призначеним депутатом-жерцем.
.
Егон відмовився йти на церемонію, та Нілепта змусила його, так аргументуючи.
— Звичайно, я не можу страчувати великого жерця, — сказала вона, — оскільки в народі існує безглуздий забобон; я не можу навіть посадити тебе до в’язниці, бо підлеглі тобі жерці здіймуть крик і ревище на всю країну, але я можу примусити тебе стояти коло вівтаря сонця, не даючи тобі їсти, поки ти не повінчаєш нас! О, Егоне! Ти стоятимеш перед вівтарем і не одержиш нічого, окрім води, поки не отямишся!
А цього ранку Егон не встиг поснідати і був дуже голодний. З особистих інтересів він погодився, нарешті, повінчати закоханих, заявивши, що умиває руки і знімає з себе будь-яку відповідальність за це.
У супроводі двох улюблених прислужників з’явилася королева Нілепта, щаслива, з опущеними очима, одягнена в біле вбрання без жодних прикрас і вишивок. Вона не одягнула навіть золотих обручів, і мені здалося, що без них вона ще прекрасніша, як будь-яка справді чарівна жінка.
Вона низько присіла перед Куртісом, узяла його за руку і повела до вівтаря. Після хвилинної мовчанки вона вимовила чітко і голосно формулу, звичну в країні Цу-венді при укладенні шлюбів.
— Присягайся сонцем, що ти не візьмеш іншої жінки в дружини собі, якщо я сама не побажаю цього і не накажу їй прийти до тебе!
— Присягаюся! — відповідав сер Генрі, і додав англійською: — З мене позаочі досить і однієї!
Тоді Егон, який стояв біля вівтаря, вийшов наперед і забурмотів щось собі під носа так швидко, що я не міг розібрати. Очевидно, це було звернення до сонця, щоб воно благословило союз і нагородило його дітьми. Я помітив, що Нілепта уважно слухала кожне слово. Потім вона зізналася мені, що боялася Егона, який міг із нею зло пожартувати і виконати всі обряди, необхідні при розлученні подружжя. Зрештою, Егон запитав молодят, чи добровільно обирають вони одне одного/потім вони поцілувалися перед вівтарем, і весілля завершилося, всіх обрядів дотримано. Але мені здавалося, що чогось не вистачало, я дістав молитовник, який часто читав під час безсоння і возив його з собою всюди. Кілька років тому я віддав його своєму бідолашному синові Гаррі, а після його смерті взяв назад.
— Куртісе, — сказав я, — я, звичайно, не духовна особа, і не знаю, як вам видаватиметься моя пропозиція, та якщо королева згодна, я прочитаю вам англійську службу при одруженні. Адже це урочистий крок у вашому житті, і я вважаю, що його необхідно санкціонувати вашою власною релігією!
— Я думав уже про це, — підхопив він, — і дуже хочу цього! Мені здається, що я тільки наполовину повінчаний!
Нілепта не заперечила, розуміючи, що її чоловік хоче одружитися за звичаями своєї батьківщини. Я взявся за справу і прочитав усю службу, як умів. Коли я дійшов до слів: “Я, Генріх, беру тебе, Нілепту!” і “Я, Нілепта, беру тебе, Генріха!” — я переклав ці слова, і Нілепта чітко повторила їх за мною.
Сер Генрі зняв гладку золоту обручку з мізинця і надів на її палець. Ця обручка належала ще покійній матері Куртіса, і я мимоволі подумав, як здивувалася б поважна стара леді з Йоркшира, якби передбачила, що ЇЇ обручка буде надіта на руку Нілепти, королеви Цу-венді.
Читать дальше