Грегорі Робертс - Тінь гори

Якщо компанія скорпіонів убила Фардіна у відплату за підпал їхнього будинку, то злодії обрали єдину людину в групі Санджая, смерть якої проколола кожне серце отруйним жалом.

— Це були скорпіони? — запитав я.

Усі, хто був з Абдуллою: Команчі, Шах, Раві й Високий Тоні,— розсміялися, але звучав цей сміх гірко.

— Його схопили між фонтаном Флори й Чор-базаром,— сказав Шах, витираючи долонею одну гнівну сльозу.— Він їхав туди, але дорогою зник. У районі Байкули ми знайшли його мотоцикла, припаркованого на узбіччі.

— Вони його кудись відвезли,— провадив Високий Тоні,— зв’язали, піддали тортурам, витатуювали клятого скорпіона у нього на грудях і закололи просто в центр того знаку. Нескладно вирішити, що це були вони.

Високий Тоні, який відрізнявся ростом від іншого Ентоні в компанії — Маленького Тоні, сплюнув на землю перед собою. Татуювання — жорстокий виверт ножа. Фардін був мусульманином і дотримувався традиції деяких мусульман, яка забороняла татуювання. Таврування тіла Фардіна зруйнувало бар’єр, конфлікт уже був не між конкуруючими бандами, а між конкуруючими релігіями.

— От холера,— озвався я.— Як я можу допомогти?

Вони знову розреготалися, але цього разу по-справжньому.

— Ми тут, щоб допомогти тобі, Ліне, брате,— сказав Абдулла.

— Допомогти мені?

Вони знову покотилися зі сміху.

— Що таке, Абдулло?

— Ліне, за твою голову призначили винагороду.

— Це обмежена пропозиція ,— мовив Команчі.— Лише на одну добу.

— І коли доба почнеться?

— Від сьогоднішньої півночі до дванадцятої години ночі завтра,— повідомив Шах.

— Скільки?

— Один лах ,— мовив Раві.— Сто тисяч рупій, чувак. Це робить з тебе єдиного чоловіка, який точно знає свою ринкову вартість.

На той час це було приблизно шість тисяч доларів — достатньо, щоб купити пікапа в Америці, а ще достатньо, щоб зацікавити усіх підступних убивць південної частини Бомбея.

Я згадав кількох знайомих чоловіків, ба кількох друзів, які радісно вб’ють мене і без винагороди, якщо буде такий настрій, бо просто отримують задоволення від убивств.

— Дякую, хлопці,— сказав я.

— Що збираєшся робити? — поцікавився Абдулла.

— Триматимусь подалі від Карли,— вирішив я.— Не хочу ніяких жертв у перехресному вогні.

— Мудро. Тобі потрібні якісь речі з дому?

Чи потребував я чогось під час смертельного полювання?

Я працював на вулиці. Я завжди був готовий. На мені були добрі чоботи, добрі джинси, чиста футболка, щасливий жилет з внутрішніми кишенями, американські гроші, індійські гроші, два ножі на спині й мотоцикл, який мене ніколи не підводив.

У мене не було вогнепальної зброї, але я знав, де її дістати.

— Ні, нічого не потрібно, доки не закінчиться доба. Це буде цікава ніч. Дякую за попередження. Побачимося через двадцять чотири години. Аллагафіз.

Я вирівняв свого мотоцикла і приготувався його завести.

— Стій, стій! — схопився Тоні.

— Куди це ти в біса зібрався? — запитав Раві.

— Я знаю одне місце,— сказав я.

— Місце? — нахмурився Абдулла.

— Місце,— підтвердив я.— Аллагафіз.

— Стій, стій! — мовив Високий Тоні.

— Яке місце? — повторив Раві.

— Є одне місце зі входом, про який знають усі, й виходом, про який знаю тільки я.

— Якого біса? — здивувався Команчі.

— Я заберу свою зброю,— сказав я,— візьму трохи фруктів і кілька пляшок пива і завалюся туди на добу. Побачимося пізніше. Усе під контролем.

— Навіть і не думай,— заявив Раві, хитаючи головою.

— Санджай заборонив тобі допомагати,— мовив Абдулла.— Але в часи такої кризи, та ще й з убивством такого члена ради, як Фардін, чимало хлопчаків, які не входять до компанії, об’їжджають вулиці з нашими людьми, патрулюючи з нами увесь південний кордон. Команчі приєднався до нас, а він уже був на пенсії.

— Так, чорт забирай,— зрадів Раві.

— Нічого не завадить тобі їздити з нами,— провадив Абдулла,— доки ми патрулюємо. І нічого не заважає тобі тусуватися з нами наступну добу, щоб скористатися підтримкою санджайській компанії.

— І якщо ти обереш цей варіант...— запропонував Високий Тоні.

— ...ми не зможемо тебе зупинити,— закінчив Раві.

— Тож гайда, Ліне, патрулюй з нами кордон Південного Бомбея наступну добу,— запросив Абдулла, ляскаючи мене по плечу.— І запропонуй нам свій захист у цей час нападів на компанію.

Це була гарна пропозиція, пам’ятна, але я не почувався добре, приймаючи її.

— А якщо хтось із вас отримає за мене кулю? — запитав я.— Як я почуватимуся після цього?