Грегорі Робертс - Тінь гори

— Хочеш, наведу чітку ознаку того, що ти знайшов свою споріднену душу? — якось сказав мені нігерійський контрабандист.— Ти просто не здатний ображатися на неї. Я маю рацію?

Він-таки мав рацію, але водночас і помилявся: споріднені душі здатні довго ображатися, а Карла й досі злилася. Але ця льодовикова відстань принаймні означала, що я не мусив розповідати про жарт Конкенона. Я знав, що вона про нього чула. Я знав, що вона його оцінить і знайде десяток кмітливих способів дражнити мене з цього приводу.

Мадам Жу й досі переховувалася. Ніхто не чув і не бачив її вже багато тижнів. Слово «кислота» обпалювало мій розум з кожною думкою про це. Я не хотів набридати Карлі й не бажав знати, з ким вона бачиться. Я хотів мати певність, що вона в безпеці, доки не вирішить знову зі мною поснідати, тож коли був час, я вів за нею таємний нагляд.

Вона проводила багато часу в офісі газети, якою керувала Кавіта Синг, і в мистецькій галереї Лайзи. Я знав її місцезнаходження в будь-яку мить дня або ночі, але не міг з нею розмовляти. Це зводило мене з глузду, і я став трохи дратівливим.

Мої міняйли жбурляли мені пачки з грошима замість просто передавати в руки. Після третього скандалу за кілька днів люди почали пропонувати мені способи боротьби з нападами агресії. Вони варіювалися від проституток і наркотиків до незаконних боїв, а закінчувалося все вибухівкою.

— Підірвати щось — це найкращий спосіб викинути з голови жінку,— розповів один друг.— Я підірвав багацько речей. Люди вважають, що це терористи, але це я просто позбуваюся спогадів про жінку.

Я не хотів нічого підривати, але й досі був дратівливим і збентеженим через кохання, тож проконсультувався з професіоналом.

— Ти колись підривав щось через кохання? — запитав я у свого перукаря Ахмеда.

— Нещодавно,— відповів Ахмед.

Чоловіча перукарня Ахмеда — «Будинок стилю» — була одним з останніх закладів, які пручалися модернізації. Там було три червоні шкіряні крісла з хромованими деталями. То були чоловічі крісла, наділені гіпнотичною силою, і жоден з нас не міг довго їм опиратися.

Дзеркала перед тобою були заповнені світлинами попередніх жертв, і жодна з них не випромінювала радості. Це були відвідувачі, що погодилися на оприлюднення їхніх знімків у обмін на безкоштовну стрижку. Знімки висіли там як застереження не просити і не погоджуватися на безкоштовну стрижку в «Будинку стилю».

Ахмед мав чорне почуття гумору, яке було неважко знайти в цирульника, але Ахмед був демократом аж до шпику кісток, і ми його за це поважали. Цей чоловік сприймав будь-які переконання, і в його салоні панувала абсолютна свобода слова. Це було єдине відоме мені місце на всьому місті, де мусульмани могли обзивати індуїстів фанатиками, а індуїсти могли обзивати фанатиками мусульман і випускати пару, не починаючи при цьому заколотів.

До цього можна було звикнути. То був базар фанатиків, і відвідувачі хапали один одного за лацкани переконань. Так наче всі гості Ахмедового «Будинку стилю» пили сироватку правди. І кожного з них усі пробачали та про все забували одразу ж після виходу з закладу.

Ахмед голив мене лезом гострим, як вуса велосипедних убивць. Коли ти живеш на тому боці закону, то кількість людей, яким можна довірити своє гоління небезпечною бритвою, скорочується майже до нуля. Ахмеду можна було довіряти, бо він був настільки відданий своїй справі, що просто не міг зарізати мене небезпечною бритвою. Це було порушення кодексу цирульника.

Якби він бажав моєї смерті, то мав би скористатися одним зі своїх пістолетів. Таким, якого продав мені кілька місяців тому і якого я сховав у Тито. Захищений законами гільдії Ахмеда, я відкрив своє горло його честі та розслабився, повністю довіряючи ситуації, і відповідно був поголений.

Він загорнув моє свіже обличчя рушниками — досить гарячими, щоб вибити зізнання. Задоволений тим, що покарання відповідає злочину, він нарешті прибрав рушники і зі спритністю тореадора зняв простирадло.

Вправно струснув з мене залишки волосся, припудрив шию там, де щойно поголив, а потім запропонував увесь діапазон свого єдиного лосьйону після гоління — «Амброзія Ахмеда».

Я був спокійний. Мене умиротворив професіоналізм Ахмеда. Я зцілився і почувався безтурботно. І я саме втирав у обличчя Ахмедову амброзію, коли на порозі з’явився Данда, обзиваючи мене вилупком.

Данда і я з лосьйоном після гоління.

Я не дав йому закінчити свою тираду. Мене не хвилювало, як він мене обзивав і чому саме робив це. Мене не хвилювало, чого він хотів і чому він цього хотів. Я схопив його за сорочку й ляснув вимоченою в одеколоні рукою по червоному вусі, і продовжував ляскати, аж доки ця сволота не вирвалася і не втекла, прихопивши з собою порцію моєї люті.