Грегорі Робертс - Тінь гори

Відчинивши двері перукарні, я помахав на прощання.

— Аллагафіз , Ахмедбгай.

— Почекай! — сказав Ахмед, приєднуючись до мене біля дверей.

Він підняв комірця мого джинсового жилета і гарно припасував його.

— Так краще.

Я вийшов надвір і зустрів на сходах Близнюка Джорджа. Він схопив мене за дбайливо припасованого жилета.

— Дякувати Богу, друже,— випалив Близнюк, кашляючи, важко дихаючи й падаючи в мої обійми.— Я всюди тебе шукав.

— Як ти мене знайшов?

Близнюк Джордж знав, що це було професійне запитання.

— Сутенер на Фірст-Паста-лейні. Він слідкував за тобою. Подейкують, що ти поводишся дратівливо. Він заклався, що ти і двох днів не протягнеш, якщо не навідаєшся до дівчинки.

— Зі мною все гаразд,— запевнив я.— Мене саме зцілили.

— Добре,— нервово промовив він.

— У чому проблема?

— Це Скорпіон,— негайно відповів він.— Він звихнувся. Ти маєш мені допомогти.

— Пригальмуй. Скорпіон не може звихнутися. Скорпіон уже скажений.

— Він набагато скаженіший, аніж звично-скажений Скорпіон. Скажений, як у «Зоні сутінок». Він знавіснів, чоловіче.

— Може, нам краще поговорити про це деінде.

Ми зайшли в кафе «Мадрас». Замовили два ідлі-самбари [122] Ідлі — це традиційні азійські коржики з рису чи сочевиці, які часто подаються з самбаром — рідким соусом з невеликою кількістю овочів. , а за ними по дві порції міцного солодкого чаю. Близнюк був вуличним хлопцем, навіть попри те, що його друг став мільйонером: він спочатку попоїв, а потім почав розповідати.

Коли він уже сьорбав чай, змиваючи останній смак чилі й кокоса, то розповів мені всю історію. Вона почалася, як і багато інших історій в Індії, з параду святих.

За день до цього проходила вулична процесія для вшанування пам’яті місцевого святого, який, так уже сталося, був любителем гашишу. Вулиці заповнили побожні. Це був єдиний день року, коли копи не могли пов’язати нікого за паління, бо більшість курців були святими.

Цей фестиваль був просто створений для Зодіаків Джорджів. І Близнюк використав його, щоб виманити на свіже повітря Скорпіона з того орлиного гнізда в «Магеші». Близнюк розповів, що спочатку все йшло добре. Скорпіон знову пригадав своє вуличне човгання, підлаштувавшись під ритм дороги, а Близнюк ішов поряд. Скорпіон навіть став говірким. Він почав розповідати своїм чотирьом охоронцям, яких найняв у готелі, платячи погодинно, про дверні отвори і провулки, які вони проминали, і про пригоди, які вони з Близнюком пережили в кожному з них.

А потім вони повернули за ріг і побачили садгу — святого, який перегородив їм шлях. Його руки були підняті. В одній був вузлуватий ціпок, а друга була пофарбована священною червоною фарбою.

— І що сталося? — запитав його я.

— Я сказав: «Намасте, джі. Бажаєте обмінятися травичкою? У мене є трохи маналі».

— Він розділив її з вами ?

— У нього не було такої можливості. Не встиг він відповісти, як Скорпіон спробував відійти, але садгу його зупинив.

— Чого він хотів?

— Він сказав: «Дай мені тисячу доларів».

— Скільки?

— Тисячу доларів.

— А що відповів Скорпіон?

— Він сказав: «Ти що — здурів»?

— А в нього в кишені була тисяча доларів?

— Саме це і запитав у нього садгу,— повідомив Близнюк.— «Ти маєш тисячу доларів?»

— А він мав?

— Ліне, у нього було двадцять п’ять тисяч. Він показав їх мені, щоб пояснити, навіщо нам були потрібні охоронці готелю.

— То що відповів Скорпіон?

— Скорпіон почав злитися, знаєш, він мовив: «Ніхто не дає тисячу доларів цілковитому незнайомцю. Я дам цю тисячу доларів, але тільки щоб ти відчепився ».

— Не дуже ввічливо,— зауважив я.— І як це сприйняв гуру?

— Він був спокійний і врівноважений, ну знаєш, як усі гуру, і сказав: «Якщо ти віддаси мені цю тисячу доларів, то хіба помітиш її відсутність у своєму статку» ?

— Як відреагував Скорпіон?

— Він сказав: «Не в цьому суть».

— А садгу?

— Він сказав: «Твоя слабкість — це жадоба. Й усвідомлення цього вартує тисячі доларів». Ліне, я пам’ятатиму ці слова до самої смерті.

— Він мав рацію,— мовив я.

— Так і було,— відповів Близнюк, зиркаючи на двері, бо, мабуть, хотілося випалити цигарку.— І він посміхався, говорячи це все. Я ніколи не забуду тої посмішки. Це був неначе одухотворений кам’яний лик. І якраз та посмішка, ну знаєш, могла спровокувати Скорпіона. Лише та усмішка.

— Що сталося?

— Він спробував проштовхатися повз святого, і вони почали трохи вовтузитися. Охоронці горлали, щоб він зупинився. Аж тут святий падає і забиває голову об ріг стіни. Поріз був глибоченний. У святого на лобі, над бровою, бракувало шматка шкіри. Охоронці кинулися йому допомагати. Я запропонував йому свою хустинку і сказав, що ми маємо викликати лікаря готелю.