Андрей Любка - Любка Андрій. Карбід

Лише закохані вміють так промовисто мовчати. Цей найостанніший тест любові — порозуміння без слів — відкриває перед людьми таку глибоку рідність, що після неї з'являється довіра. Йому було добре, він мовчав, дивився в небо, і здавалося, що це небо — в ньому, що це він такий повний, наповнений по вінця прозоро-темною глибиною, в якій лиш де-не-де сяють блискітки теплі, як доторки. Марічка була неймовірно вдячна цьому на щодень надміру активному, кумедному й такому милому чоловікові, який так раптово стався в її житті, який сам — хай навіть помилково, але всі справжні любові випадкові! — знайшов її, не відступив, аж доки вона не здалася, який ось тут, посеред принишклого міста, лежить з нею і ділить небо, тишу і доторк руки. Мовчання. Небо. Рука в руці. Безмежна вдячність, що вони знайшли одне одного. Марічка аж легенько закусила губу від насолоди, яка переповнювала все її єство — і тут раптом почула тихе, але впевнене хропіння! Цей телепень хропів, він заснув! У такий момент, коли вона вважала, що він лежить, насолоджується й мовчки думає про неї! А він хропів! Після цього вона не розмовляла з ним чотири з половиною дні, хоча Тис так і не зрозумів через що.

Можливо, найбільш потішною у характері Тиса була його справжня серйозність, що несамовито контрастувала з його діями, словами і навіть виглядом. Він вірив у те, про що говорив, а всі навколо за животи від сміху трималися. Особливо він любив розповідати про свої подвиги, вміння й навички. Одного разу він прийшов у Марійчину кімнату і заявив, що зараз її та співмешканок нагодує. Спеціально для цього й м'ясо з собою приніс. Звільнив стіл, вийняв з кишені піджака замотаний у газету великий тесак і заходився готувати.

Супроводжував цей процес двогодинний монолог, в якому Тис хвалькувато розповів, що: а) у його сім'ї споконвіку різали свиней, а він змалку в цьому процесі допомагав, причому приблизно з п'ятирічного віку вже все робив самотужки, а у сім років зарізав стокілограмову льоху з одного удару, коли ж йому сповнилося дев'ять, за ним бігали всі сусіди з проханням відтяти голову курці чи заколоти кабанчика; б) він особисто ніколи не вважав це вбивством, просто життя жорстоке, і комусь треба це робити; в) якби не їли ми, то з'їли б нас; г) займатися м'ясом мають тільки чоловіки, адже в них на Генетичному рівні закладено інстинкт готування цього продукту; ґ) чоловіки ще в праісторичні часи бігали за мамонтами, здобуваючи їжу для племені, у наші ж часи у чоловіків ця звичка іноді раптово вигулькує з глибин підсвідомого, і, наприклад, він більше за різання й приготування м'яса любить хіба читати історію України; д) м'ясо треба солити не під час готування, а ще на дошці, щойно розрізавши, тоді воно смачніше; е) коли він у себе вдома, у Ведмедеві, готує м'ясо, то збігається навіть найдальша родина і всі сусіди, слава про його кулінарний талант гримить по навколишніх селах, як січові пісні за столом патріотів; є) не завжди, на жаль, у нього є час готувати, адже він зайнята людина; ж) якщо колись йому знадобиться робота, а фах історика не годуватиме його сім'ю, то він легко піде працювати кухарем; з) уже сьогодні через знайомих йому надходять пропозиції від закордонних ресторанів попрацювати в них шеф-кухарем чи хоча б навчити їхній персонал правильно обходитися з м'ясом, але він вибачається й відмовляє, оскільки мусить таки закінчити університет, та й — головне — не хоче подаватися в еміґрацію, адже треба будувати Україну; и) ніж у чоловіка мусить бути гострий, це як честь і гідність, багато хто не надає цьому ваги, але без ідеально гострого леза й м'ясо вийде несмачним, хто-хто, а він знає, про що каже; і) справжній чоловік на ринку вибирає шматок м'яса не на колір чи запах, і вже, ясна річ, ніколи не на слово продавця про свіжість чи якість, ні — справжній чоловік бере м'ясо на дотик, стискає шматок у руці, якщо він такий м'який, як жіночі груди, то нікуди не годиться, добре м'ясо при стисканні має бути, як пружна жіноча сідниця; ї) не варто промивати м'ясо перед нарізкою — чим більше в ньому крові, тим соковитішою вийде страва; й) спеції лише приглушують справжній смак м'яса, якщо хтось хоче спецій — то хай наїсться самих спецій; к) він це все розповідає їм, бо дуже їх поважає й безмежно любить Марічку.

Після цього довгого, але безумовно пізнавального монологу Тис узяв сковорідку й кроком переможця поквапився на кухню, повернувся звідти за сорок хвилин, і всі повмощувалися за стіл. Було безбожно несмачно. Одні шматки були замалими — і пересмажилися, інші завеликими — і залишилися сируватими. Жувати було неможливо, оскільки Тис не відділив пліву. Страва вийшла такою пересоленою, що потребувала карафки води до кожного шматочка. А Тис усе перепитував, чи всім смакує, й задоволено світився. Наостанок, уже прощаючись, він скромно промовив: «Учіться, дівчата, поки я живий». І ледь не схлипнув від жалю, що така людина колись покине цей світ, і вже нікому буде пояснити затурканим дівкам секрети кулінарного мистецтва. Таким він був. Просто неможливо не закохатися.