Давид Выходец - Слід золотого обозу

… Поручик Дзюба майже слідком за полковником вискочив з кабінету, коли той поспішав на виклик до генерала. Він здогадувався, що трапилося щось незвичайне. І, можливо, нарешті пощастить з'ясувати, чи одержав Денисенко повідомлення про намір денікінців і негайно змінив маршрут, чи вже нині Мокрєєв разом э Пальчевським ділять захоплене золото?..

Дзюба став під стіною комори. Поруч майнула тінь.

— Чередниченко? — тихо гукнув навздогін. ~ Пане поручику, біда, — подав голос коновод.

— Яка біда?

— В Орла передня нога розпухла, ось ідіть, ваше благородіє, погляньте.

— Підкову перевіряв, може, вухналі впилися?

— Не кований на передні, ваше благородіє, — голосно заперечив коновод.

Зайшли у конюшню. Чередниченко щільно причинив двері і почав розповідати:

— Кому біда, а нам — радість. Зустрів я оце коновода полковника Соснова. А той мені на вухо: привезли до штабу ящики з ешелону більшовицького. Генерал Мокрєєв саме зайнятий був, то й доручив полковнику дослідити ті сейфи. Соснов з кількома офіцерами заходились біля вантажу. Тільки відкрили сейф, а зсередини як бабахне! Хто впав, хто з гарячки метнувся на городи…

— Правду кажеш? То це чудово, Григорію! — не стримав радості Дзюба. — Ну й молодці! А Василько ж який! Винахідливого помічника ти мені дав. Ну, а тепер я піду, щоб не пропустити Пальчевського, а ти будь поблизу, можливо, знадобишся.

Дзюба почув важкі кроки полковника і швидко вскочив до кабінету.

Пальчевський враз наче постарів.

— Панове, — не підводячи очей на присутніх, притишеним голосом заговорив полковник, — вибачте, я поспішив з повідомленням про успіх, якого, на жаль, ми не маємо. Золотий запас червоні відправили іншим шляхом, а яким — невідомо. Ми з вами до ранку маємо знайти коштовності, інакше… — Пальчевський замовк і суворо поглянув на своїх підлеглих. — Іншого й бути не може!

Полковник нарешті опанував себе. Він чітко віддавав накази. Офіцери, які не одержали термінових завдань, повинні весь час перебувати біля штабу і чекати будь-якої хвилини на виклик.

Послужливий Дзюба, що завжди з підкресленою відданістю крутився перед начальством, і на цей раз був наділений особливою довірою: Пальчевський призначив його своїм оперативним зв'язковим. Відразу і доручення дав: викликати Семенова, який після повернення з Києва відлежувався на сіннику в сусідньому дворі.

Семенов з'явився заспаний і пом'ятий, здивовано мружачись на світло.

— Відпочили? — повернув його до тями басовитий голос Пальчевського.

— Дякую, пане полковнику, але, даруйте, не встиг з Лозенком ні вмитися, ні поголитися.

— Вигляд маєте той, що треба. Ось так і негайно в дорогу — знову до Києва. Крім Лозенка, візьміть ще кількох помічників, вони знадобляться. Пробирайтесь до чорнявого і доручіть йому негайно зв'язатись з Кротом, щоб дізнатись, куди з київського банку подівся золотий запас. Зв'язківця з донесенням пошлете до мене. А самі — навздогін за скарбом! Хай вам щастить!..

Дзюба провід через подвір'я Семенова, тепло розпрощався з ним і подався до стайні.

— Григорію, ти тут? — причинивши двері, гукнув у темінь конюшні.

— Слухаю, пане поручику, — зашелестів коновод сіном, підводячись з долівки.

— Сам?

— Крім коня, нікого.

— Значить, так, друже: в губчека діє агент на прізвисько Кріт. Пальчевський тільки-но послав до нього людей — дізнатися про змінений маршрут ешелону з коштовностями.

— Настав час і мені вирушити до міста. Я вас правильно зрозумів?

— Так, Григорію…

Цього разу Семенову значно легше було пробиратись до Києва. Бої вже точилися на околицях, то тут, то там вибухали снаряди, тріскотіли охоплені полум'ям будинки, спалахувала рушнична стрілянина.

Попереду, в хащах придніпровських схилів, пробирався Лозенко, за ним легко, мов тінь, перебігав Семенов. Позаду поручика важко сопли ще кілька охоронців.

Чорнявий ще не спав. Пропустивши до світлиці Семенова, господар запитливо втупився в поручика.

— Не вітаюсь, бо недавно бачились, — прошепотів офіцер.

— Так, так, недавно зустрічалися, зовсім недавно…

— Гукай дочку, справа є.

Господар слухняно кивнув головою і шугонув до сусідньої кімнати. Невдовзі звідти вийшла Катерина.

— Треба негайно знайти Крота. Я теж піду з тобою.