Жюль Верн - Діти капітана Гранта

Мері й Джон покохали одне одного. Проте Жюль Верн ледве торкається їхніх почуттів. Це — не випадковість. Адже головне в його романах — боротьба людини з природою, з якимись злими силами, боротьба за здійснення своїх сміливих і благородних намірів.

Про Жюля Верна звичайно говорять як про фантаста, провісника наукового прогресу і часто не звертають уваги на те, що він був талановитим художником, майстром оповіді, овіяної романтичним почуттям. Письменник не тільки подає портретну характеристику своїх героїв, а й розкривав їхню психологію, показує багатство внутрішнього світу, чистоту прагнень і задумів. Особливе місце в його романах займає пейзана, завжди барвистий і точний, картини природи тих країн, у яких письменникові не пощастило побувати, але які він, подібно до свого героя Паганеля, пречудово знав.

Свої твори Жюль Верн призначав підліткам і молоді, про що не раз писав і говорив. В розмові з італійським дитячим письменником Едмондо де Амічісом він сказав: “Причина популярності моїх книжок… у тому, що я ладен пожертвувати мистецтвом, але не напишу жодної сторінки, жодної фрази, що їх не змогли б прочитати діти, для яких я творю і яких дуже люблю”.

Слава Жюля Верна майже одразу поширилась за межі Франції, його романи почали перекладатися в багатьох країнах. Проте на батьківщині ставлення до нього було суперечливим. Виникла навіть легенда, що Жюля Верна як реального автора численних творів не існує, а під його ім’ям ховається анонімна група письменників. Більшість відомих буржуазних літературознавців ігнорували його. Навіть у наші дні спостерігаються спроби дискредитувати його, звести до рівня недалекого, обмеженого буржуа-обивателя. Тому прогресивним силам Франції ще й тепер доводиться обстоювати славне ім’я Жюля Верна — так само, як вони борються за спадщину Рабле, Вольтера, Бомарше, Мопассана, Барбюса.

В Росії твори Жюля Верна почали з’являтися майже відразу після виходу у французьких видавництвах, а інколи — водночас із ними. Величезна заслуга в цьому належить відомій російській і українській письменниці Марко Вовчок. Особисто знайома з Етцелем — видавцем творів фантаста (а можливо, і з самим Жюлем Верном), — вона перекладала російською мовою багато його романів.

У працях сучасних прогресивних письмепників Франції незмінно підкреслюється, що творчість Жюля Верна актуальна і в наш час. У статті “Дитяча література й гуманізм” П’єр Гамарра писав: “Його, як і раніше, люблять, бо поезія людської мрії та відваги, яка живить його творіння, не втрачає своєї життєрадісної сили… Це реальність сучасного і майбутнього, яка захоплює молодих людей і яку ми повинні зберегти… Жюль Верн тому назавжди залишився з нами, що він вірив у щасливе майбутнє людства”.

ВАДИМ ПАЩЕНКО,

кандидат філологічних наук, професор

Гафель— похила рейка, прикріплена одним кінцем до щогли.

Ют— кормова частина горішньої палуби на судні.

Коронер— офіційна особа в Англії, що веде розслідування у підозрілих випадках раптової смерті. (Прим. автора.)

Слова sink, aland, that, and, lostозначають: “ тонути ”, “ берег ”, “ цей ”, “ і ” “ загиблий ”. (Прим. автора.)

Monitionозначає “ документ ”, assistance— “ допомога ”. (Прим. автора.)

Франклін Джон(1788–1847) — відомий англійський полярний дослідник, керівник експедиції на суднах “Террор” та “Еребус”, під час якої загинув .

Якобітами називали в Англії, після революції 1688 p., прихильників шотландської королівської династії Стюартів, що перебували в опозиції до англійських королів.

Ганноверська династія правила Англією з 1714 по 1901 р. Походила від німецький князів Ганноверських.

Піброкси— стародавні шотландські воєнні пісні . (Прим. автора.)

Так шотландці поетично називають місяць.

“ Пасажирів просять не розмовляти зі стерничим ” (англ.). (Прим. автора.)

В четвертій подорожі Христофора Колумба до Америки брали участь чотири судна. Водотоннажність найбільшого з них — каравели, на якій плив сам Колумб, — дорівнювала 70 тоннам, а найменшого — 50 тоннам. Це були судна, придатні тільки для каботажного ( прибережного — Ред.) плавання . (Прим. автора.)