Жюль Верн - Діти капітана Гранта

— Але скажіть, мій вчений друже, чому ви вагаєтесь?

— Я не гідний міс Арабелли, — щоразу відповідав географ.

На тому він і стояв.

Та одного разу непогамовний майор загнав його в тісний кут, і географ нарешті звірив йому свою таємницю, що дуже придалась би поліції, якби їй знадобились будь-коли особисті прикмети вченого.

— Он воно що! — вигукнув майор.

— Це справді так, на жаль, — ствердив Паганель.

— Але це анічогісінько не важить, мій шановний друже.

— Ви так гадаєте?

— Я певен цього. Навпаки, так ви ще оригінальніший. Це додаток до ваших особистих заслуг. Ви саме та, ні до кого в світі не подібна людина, про яку завжди мріяла міс Арабелла!

І майор, зберігаючи незворушну серйозність, пішов, залишивши Паганеля в невимовній тривозі.

Між майором і міс Арабеллою відбулася коротка розмова.

За два тижні по тому в Малькольм-Каслі відсвяткували пишне бучне весілля.

Паганель був чудовий, хоч і застебнутий на всі ґудзики, міс Арабелла — невимовно гарна.

Таємниця вченого була б назавжди похована в безоднях забуття, якби майор не розповів її Гленарванові, а той не приховав від своєї дружини, котра докинула й собі слівце місіс Манглс. Одним словом, таємниця досягла вух місіс Олбінет і набула широкого розголосу.

Під час триденного полону в маорійців Жака Паганеля татуювали, і татуювали з голови до ніг; на грудях він носив зображення геральдичного ківі з розпростертими крилами, який дзьобав йому серце.

Це була єдина пригода, що сталася з Паганелем за всю довгу подорож. Вона назавжди його засмутила, й він ніколи не міг пробачити її Новій Зеландії. Саме тому, попри безліч запрошень і власне палке бажання, він не повернувся до Франції. Вчений боявся, щоб Географічне товариство в особі свого татуйованого секретаря не зазнало кпин та глузування з боку карикатуристів та газетних дотепників.

Повернення Гаррі Гранта до Шотландії було урочисто відзначено, як подію національної ваги, і капітан зажив слави найпопулярнішої людини в Старій Каледонії. Його син Роберт став моряком, як він сам, як капітан Джон, і, за допомогою Гленарвана, сподівається здійснити батькову мрію: заснувати шотландську колонію на островах Тихого океану.

Шлях Жюля Верна (1828–1905) у літературу був довгим і складним. Його ім’я стало відомим тільки після виходу першого роману “П’ять тижнів на повітряній кулі” (1863), коли авторові було вже тридцять шість років. А до того він вивчав адвокатуру, біржову справу, пробував себе в поезії і в драматичному мистецтві (написав кілька п’єс; деякі з них ставилися в театрах, але успіху не мали).

Писав Жюль Верн також оперні лібретто, новели, науково-популярні статті. Водночас він пильно стежив за розвитком науки, технічними відкриттями, вивчав географію, геологію, астрономію, хімію, біологію, балістику, математику, лінгвістику, етнографію. Поступово його знання набули енциклопедичного характеру. Свої спостереження і відомості з різних галузей наук Жюль Верн заносив у спеціальну картотеку. Під кінець його життя вона налічувала понад двадцять тисяч зошитів.

На власній яхті “Сен-Мішель” Жюль Верн здійснив подорожі до Англії, Ірландії, Данії, Голландії, Швеції, Іспанії, Алжіру й Тунісу. 1867 р. він вирушив на трансатлантичному пароплаві “Грейт-Істерн” у Північну Америку, потім відвідав Нью-Йорк, побував у Канаді, біля Ніагарського водоспаду.

Ім’я Жюля Верна, автора шістдесяти п’яти науково-фантастичних романів (серія “Незвичайні подорожі”) давно вже стало символом відважної людської мрії, яка набагато випередила наукову думку того часу. Все своє життя письменник-гуманіст захищав благородні ідеали, виступав проти гноблення народів, несправедливих воєн і колоніальних авантюр.

Уся творчість Жюля Верна позначена глибоким оптимізмом. За своїми поглядами письменник нам дуже близький і зрозумілий. З неабиякою прозірливістю побачив він ту небезпеку, що криється в досягненнях науки, коли вони потрапляють до рук ділків і політиканів, які застосовують їх у своїх користолюбних та егоїстичних цілях, перетворюють на знаряддя знищення й поневолення людей і цілих народів. Найнегативнішими рисами наділяє Жюль Верн мракобіса й людиноненависника Шульце, який з допомогою найновіших технічних досягнень намагається підкорити “латинську расу” (“П’ятсот мільйонів Бегуми”, 1879). Один із його героїв — Робур — не хоче передавати людям свого винаходу — могутнього летючого корабля, — бо людство ще “не визріло для загального братерського союзу”. Проте він обіцяє, що відкриє свою таємницю людям, коли ті стануть “достатньо розумними і моральними, щоб не застосовувати її з лихою метою” (“Робур-завойовник”, 1885). Як актуально звучить ця думка в наш час, коли прогресивне людство на чолі з Радянським Союзом докладає всіх зусиль, аби запобігти ядерній війні, повністю знищити всі смертельні арсенали!