Роберт Говард - Конан, варвар із Кімерії

Керім Шах поглянув угору на дорогу, по якій вони приїхали: вона знаходилася досить високо на схилі Імша. Туранець марно прагнув побачити в цьому лабіринті який-небудь рух, який свідчив би про близьку погоню. Афгули, швидше за все, загубили слід свого вождя ще вночі.

— Що ж, ходімо!

Вони прив’язали втомлених коней до тамарисків і без зайвих слів рушили вгору. Звідусіль вони були видні як на долоні. Голий схил був покритий маленькими валунами, і за ними аж ніяк не могла сховатися людина. Хоча там могли ховатися інші живі істоти.

Вони не пройшли й п’ятдесяти кроків, коли з-за одного з каменів вискочила рикаюча, запінена, з налитими кров’ю очима істота. Конан ішов перший, але пес не напав на нього. Прослизнувши поряд, він кинувся на Керіма Шаха. Туранець відскочив убік, і величезний звір напав на іракзая, який ішов третім. Воїн крикнув і затулився рукою. Бестія повалила його на спину, розриваючи йому руку, і за секунду сама повалилася від ударів дюжини шабель. Втім, чудисько не припиняло спроб вчепитися в щелепу наступній жертві, поки не було буквально розрубане на шматки.

Керім Шах перев’язав пораненому розірване плече, уважно подивився на нього і мовчки відвернувся. Приєднався до Конана, і вони мовчки продовжували підйом.

Потім Керім Шах сказав:

— Дивно, що сільський пес забрався аж сюди.

— Тут нема чого жерти, — погодився з ним кімерієць.

Вони обидва обернулись і подивились на пораненого воїна, що простував за ними в натовпі іракзаїв. Його темне обличчя блищало від поту, а спотворені гримасою болю губи відкривали вищирені зуби. Конан і Керім Шах знову подивилися на кам’яну вежу, що височіла перед ними.

На вершинах спочивала сонна тиша. Ні на вежі, ні на стінах довкола споруди, схожої на піраміду, вони не помітили анінайменшого руху. Чоловіки прямували туди в напруженому мовчанні, як люди, що йдуть краєм вулкана. Керім Шах зняв із плеча величезний лук, який бив за п’ятдесят кроків. Іракзаї потягнулися до своїх луків — вони були легші і вражали з меншої відстані.

Проте їм ще не вдалося підійти до вежі на відстань польоту стріли, коли щось несподівано впало на них із безхмарного неба. Пролетіло так близько від кімерійця, що він відчув дотик махаючих крил на обличчі, та не він, а наступний за ним іракзай захитався і впав, спливаючи кров’ю з розірваної артерії. Сокіл із крилами кольору полірованого металу, зі скривавленим, зігнутим, як шабля, дзьобом, знову злетів у небо і зненацька завмер, коли задзвеніла тятива лука Керіма Шаха. Птах упав, як камінь, проте ніхто з чоловіків не міг би показати того місця, куди він упав.

Конан нахилився над нещасним, але той уже помер. Ніхто нічого не встиг сказати, не було сенсу обговорювати ні цей випадок, ані те, чого ще ніколи досі не траплялося, — щоб сокіл напав на людину. В душах диких іракзаїв шаленство змагалося з фаталістичною 44 44 Фаталізм — віра із невідворотню долю; прирікає людей на пасивність і покірність. апатією 45 45 Апатія — хворобливий стан, що виявляється в байдужості до навколишнього, відсутності інтересу до будь-чого. . Волохатими руками вони стискали свої луки й кидали мстиві погляди у бік вежі, нерухомість якої, здавалося, знущалася над ними. Наступний напад не примусив себе чекати. Всі побачили, як через край вежі переповзла біла димна хмаринка і попливла схилом униз. За нею з’явилися інші хмаринки. Вони здавалися безневинними, як пухнасті бульки каламутної піни, та Конан відсунувся вбік, уникаючи зіткнення з першою хмаркою. Один з іракзаїв, що йшов слідом, розмахнувся й рубонув хмаринку мечем. Пролунав оглушливий гуркіт. Пасмо диму зникло в сліпучому спалаху, а від надто цікавого воїна залишилася тільки купка обвуглених, почорнілих кісток. Зморщена долоня все ще стискала рукоятку зі слонової кістки, але вістря меча розплавилося і випарувалося у страшенному вогні. Та все ж воїни, котрі стояли поряд із жертвою, абсолютно не постраждали, вони були тільки приголомшені і ненадовго засліплені раптовим спалахом.

— Вибухає від дотику металу, — мовив Конан. — Дивися, вони наближаються!

Схил над ними був поспіль покритий кульками, що спускалися. Керім Шах натягнув тятиву і послав у самісіньку їхню гущу стрілу. Пробита стрілою хмара вибухнула, мов мильна булька, бризкаючи вогнем. Решта воїнів наслідувала приклад туранця, і за мить на схилі вирувала буря, разили громи і блискавки, розсипаючи дощі іскр. Коли білі клуби зникли, в сагайдаках у воїнів залишилося обмаль стріл.