Юрій Дольд-Михайлик - У чорних лицарів

Але в Шлітсена відразу відлягло від серця: з слів Фреда він знав, що Нонна виконала завдання, що їй вислано навіть грошову винагороду.

- Так точно, містер Думбрайт! - бадьоро відрапортував колишній заступник Нунке.- Брав і найактивнішу.

- Хто висунув кандидатуру цієї... як її... Поко для проведення операції?

- Я.

- Шульц одразу погодився?

- Спочатку заперечив, пославшись на її молодість, і запропонував Мері, але я йому довів...

- Спасибі, нам треба було уточнити одну деталь... Можете йти!

Шлітсена не треба було просити двічі - поштиво вклонившись, він зник моментально, плекаючи в душі надію, що ця пізня розмова про вдалу операцію неодмінно пов'язана з його поверненням на колишню посаду.

Думбрайт затарабанив пальцями по столу, як робив це завжди, коли щось обмірковував. Нунке, поглянувши на боса, заклопотано насупився.

- Читатимемо далі? - запитав він навмання, аби порушити мовчанку.

- Стривайте, повернемось назад. Хто чергував по школі сімнадцятого?

- Фред Шульц, ось його підпис.

- Які записи він зробив у цей вечір?

- Нічого особливого. Дозволите зачитати?

- Тільки, будь ласка, повільно.

"Я, Фред Шульц, заступив на чергування о шостій годині вечора, прийнявши рапорт -від чергового Ворона про наявність складу вихователів і вихованців. Вечірній обхід, початий мною о десятій, ніяких порушень дисципліни не виявив. До учня з класу "Р" Домантовича, який скаржився на гострий біль у попереку, довелося викликати лікаря Гауфе, який і подав потрібну допомогу. Від інструктора Вайса телефоном надійшло прохання надіслати кілька таблеток аспірину - скарга на нежить і головний біль. Мою пропозицію надіслати на радіостанцію іншого чергового Вайс відхилив, заявивши, що від аспірину йому краще. О десятій сорок п'ять знову перевірив стан хворого Домантовича. Після знеболювальних порошків і грілки він спокійно спав. Об одинадцятій нуль-нуль подзвонив господар таверни і повідомив, що очікуваний вантаж прибув. Пости охорони на прохідній і навколо парку, як і годиться, перевірялися кожну годину. Порушень правил розпорядку не було".

- Гм?.. Це все?

- Далі йде підпис, а під ним, пробачте, відразу не звернув уваги, приписка: "Поговорити з керівництвом школи про необхідність медичного обстеження Вайса. У мене склалося враження, що він зловживає аспірином як своєрідним наркотиком".

- Які висновки ви можете зробити, містер Нунке, проаналізувавши цей запис?

- Що з поля нашого зору випала таверна. Ми всю увагу зосередили на школі, а тимчасом квадрат чотириста тридцять сім обіймає досить велику територію. Це перше і найголовніше.

- Висновок слушний. Ми знаємо лише квадрат, в якому діяла підпільна станція, але не засікли точно, звідки велася передача. Без цього всі наші домисли - порожня балаканина. Друге: не розшифрувавши тексту передачі, ми не можемо сказати, чи стосується він безпосередньо школи чи ні. Цю обставину я б поставив навіть на перше місце.

- Що ви пропонуєте зробити?

- Не покладаючись на дешифрувальників з Барселони і на вправи недолугого Вайса, надіслати текст, підслуханий сімнадцятого, в відділ дешифрування розвідувальної служби США. А до одержання коду лише спостерігати, накопичувати факти... Вайс казав, що він має якийсь план. Може, викличемо його ще раз і заслухаємо?

- Не думаю, щоб він міг запропонувати щось розумне...

- Ми не можемо нехтувати навіть дрібничкою...

Вайс, протягом одного вечора двічі викликаний вищим начальством, почував себе іменинником. Він виріс у власних очах, відчув себе персоною, до якої дослухаються. Тому і ввійшов виструнчившись, бадьорим кроком, високо тримаючи голову.

- Сідайте, - окинувши його насмішкуватим поглядом, запропонував Думбрайт.- Ви згадували про якийсь свій план. У чому він полягає?

- Я радився в Барселоні і зі мною погодилися, що треба діяти за методом виключення.

- Тобто?

- Взяти під підозру буквально всіх і поволі відсівати тих, алібі яких не викличе найменшого сумніву.

- Складіть список з своїми зауваженнями до кожної особи окремо.

- Я вже насмілився його розпочати...

- Подасте, коли буде скінчено.

- Пробачте, містер Думбрайт, якщо насмілюсь задати вам одне запитання.

- Доведеться пробачити. Кажіть!

- Хто з співробітників школи знає, що станцію в квадраті нашої школи запеленговано?

- Містер Нунке, я і Фред Шульц.

- Це зле...

- Берете під підозру нас трьох? - не приховуючи кепкування, запитав Нунке.

- Тільки Шульца, - спокійно поправив Вайс.