Юрій Дольд-Михайлик - У чорних лицарів

- Слухаю! В цьому квадраті не мають права проживати особи іспанськоготіоходження...

- А може, просто іспанці, так буде простіше?

- Ні, іспанського походження, - насмілився заперечити Вайс.- Адже фрау Агнеса Менендос не іспанка. А виняток зроблено саме для неї, її доньки, економки та конюха. Має перепустку і падре Антоніо. Він...

- Далі!

- Квадрат чотириста тридцять сьомий користується екстериторіальністю: іспанська поліція не має права втручатися в події, що сталися на території квадрату. Цілковиту відповідальність за них несе адміністрація школи.

- Навіщо мені вся ця передісторія! Плював я на неї! Скажіть краще про те, що безпосередньо стосується справи - радіостанцію!

- За договором...

- Ви що, вмієте танцювати тільки від печі? Ясно, що за договором!

- Школі надається право мати радіостанції - кількість їх договором не обумовлена - але всі вони підлягають реєстрації в Іспанії, з точним зазначенням хвиль передачі і часу.

- Наші станції всі зареєстровані?

- Так точно!

- Хвилі теж?

- Так точно!

- Запеленгована станція працювала на яких хвилях?

- Прошу поглянути на акт, тут точно вказано. Не на наших. А от шифрований текст.- Вайс поклав перед босом акт і текст, переданий підпільною радіостанцією. Він складався з довгої стрічки цифр.

- Іспанська контррозвідка робила спроби розшифрувати текст?

- Коли я сьогодні вилетів з Барселони, розшифрувати текст ще не пощастило...

- Це вперше, коли вони запеленгували станцію в нашому квадраті?

- Так точно, вперше, але...

- Що "але"?

- Дозвольте відповісти докладніше, коротко я не зможу відразу сформулювати.

- Говоріть уже, як умієте! - буркнув Думбрайт. Вайс трохи зручніше вмостився на стільці, ніби готуючись до довгої розповіді.

- Я щовечора з десятої до дванадцятої працюю на короткохвильовій станції, зареєстрованій під номером десять. Сімнадцятого листопада минулого року о чверть на дванадцяту - дата і час абсолютно точні, вони врізались мені в пам'ять - я, пробачте, чхнув, і рука моя мимоволі ледь крутнула ручку настройки. Тієї ж миті я виразно почув цифру шістнадцять дріб два, а за нею ще кілька цифр. Очевидно, це був кінець шифрованої передачі, бо далі, як я не дослухався...

- На якій хвилі, чорт забирай! - стукнув кулаком по акту Думбрайт.

- Трохи коротшій...

- Ви або самі невіглас, або вважаєте невігласом мене. Кажіть точно!

- На жаль, я знову чхнув і від хвилювання...

- Бовдур! Помилуйтеся своїми кадрами, містер Нунке!

Начальник школи, що досі в розмову не втручався, схопився з стільця і впритул підійшов до пополотнілого Вайса.

- Чому не доповіли мені? - запитав він майже пошепки і так стиснув кулаки, ніби з усіх сил стримував себе, щоб не схопити Вайса за комір і не жбурнути його на підлогу.

- Заждіть! - спинив його Думбрайт.

- Я спіймав лише кілька цифр - кінець передачі і гадав, що то підпільна антифранкістська станція, їх в Іспанії багато...

- А може, і запеленговане вчора належить іспанським комуністам?

- У Барселоні мене запевнили: підпільники використовують свої станції лише для звернень до населення, інформацій і різних повідомлень. Усі ці передачі провадяться відкритим текстом, виключно Іспанською мовою чи на місцевих діалектах.

Вайс аж упрів, доповідаючи босові, але не наважувався витягти носовичка, щоб витерти лоба і липку від поту шию. Він сидів, пильно вдивляючись в обличчя Думбрай-та, від якого - Вайс чудово знав порядки в школі - залежатиме не лише вся його дальша кар'єра, а й саме життя. Єдине, про що він не міг навіть здогадуватись, полягало в тому, що своєю інформацією про перехоплену восени минулого року шифровку він в особі Нунке нажив смертельного ворога, а в особі Думбрайта - могутнього покровителя.

Запеленгування радіостанції в квадраті школи розмежувало позиції Думбрайта і Нунке ще гостріше.

З погляду начальника школи, бос зробив непоправну помилку, наказавши все нове поповнення, навербоване в таборах для переміщених, яке почало прибувати в березні цього року, приймати до школи відразу, без попередньої перевірки на контрольних пунктах у Фігерасі. Нунке доводив, що це прискорює підготовку, але за такої поспішності до школи може потрапити не лише непотрібний баласт, а навіть ворожий агент. Думбрайт у душі погоджувався з Нунке, проте відстоював свою думку. Не міг же він признатися, що будь-що хоче вислужитись перед високим начальством у Нью-Йорку: виконати свою обіцянку і вже протягом цього року заслати в Радянський Союз понад сотню агентів і диверсантів.