Юрій Дольд-Михайлик - У чорних лицарів

- Не можу, не можу більше слухати. Помовчте хвилину, дайте зібратися з думками... Вони розбігаються, і голова порожня, і вся я порожня. Ніби летиш сторч головою в темне провалля і все у тобі обірвалось... Фред, тільки не йдіть, не йдіть зараз... Я мушу щось робити і не знаю що... У мене просто немає сили поворухнутися... Допоможіть мені підвестися, треба йти, неодмінно треба йти... а я... наче висотали з мене всю кров...

Здавивши долонями скроні, Агнеса сиділа, тихо розгойдуючись, втупивши погляд в одну точку, знов і знов повторюючи, що вона мусить іти, що вона конче мусить зараз кудись іти... Це раптове оціпеніння злякало Григорія більше, ніж попередній вибух відчаю і гніву.

- Агнесо, отямтесь, цю ж хвилину отямтесь! - крикнув він, відриваючи її долоні від скронь і міцно стискаючи в своїх.- А тепер слухайте мене! Ви зараз же підведетесь, зараз же підете і все приготуєте для від'їзду. Ви поїдете сьогодні ж увечері, тільки стемніє. Залиште записку Нун-ке, що раптове погіршення стану Їрене примусило вас несподівано виїхати. Зазначте в записці, що послання до віруючих, з яким приходив до вас Думбрайт, ви захопили з собою, щоб показати його в Римі. Другу записку ви напишете на моє ім'я. Пробачитесь, що не встигли зі мною попрощатись, завірите, що за два тижні повернетесь. Підпишетесь: "Ваша Агнеса". Якщо зможете, додасте кілька ласкавих слів. Це треба для того, щоб у Нунке і Думбрай-та не виникло підозри щодо моєї участі у вашій втечі. Гроші у вас є, візи у падре Антоніо. Я його попередив, і ввечері він буде тут.

- Падре Антоніо! - Це ім'я вивело Агнесу з стану прострації. Вона швидко схопилася з місця.- І ви можете радити мені їхати з ним?!

- Бо це Єдиний вихід. Зараз він буде в ваших руках, а не ви в його. Видасте йому доручення на право користуватися грішми з вашого поточного рахунку лише після того, як він влаштує вас з Пепітою, Педро та Їрене. Звичайно, залиште собі те, що належить вам. Гадаю, вам вистачить цього для скромного існування і лікування дівчинки. Я знаю, вам буде нестерпно важко подорожувати з падре. Переможіть себе. Це треба для порятунку Їрене. Для мого спокою за вашу долю. Пообіцяйте мені виконати все так, як я прошу!

- А ви, Фред? Ви ж не кинете мене у зовсім чужому світі?

Це було те запитання, якого Григорій найбільше боявся.

- Коли я вирвуся звідси, я неодмінно розшукаю вас. Не обіцяю, що це буде скоро. Пастка за мною закрилася міцно.

- Як я зможу жити, думаючи, що ви у вічній небезпеці?

- Самому мені легше буде боротися.

- Я так боюся, Фред, усього: подорожі, життя в чужому краї, самотності... Того, що я не зумію спокутувати того зла, яке я, не відаючи, вчинила. Якби ви були поруч...

- У мене є друзі в Італії. До речі, один з них лікар і працює в Римі, прізвище його Матіні, а адреса...- Григорій на вузенькому клаптику паперу, вирваному з записної книжки, написав кілька слів.- Ім'я і адресу завчіть напам'ять, а клаптик цей спаліть. Матіні чудова людина, мій великий друг і завжди вам допоможе.

- Що передати йому від вас, Фред? І чому ви раптом так дивно на мене подивились?

Григорій справді дивився на Агнесу розгублено. Лише зараз йому спало на думку, що ім'я Фреда Шульца Матіні нічого не скаже. Назватися Генріхом фон Гольдрінгом. Ні, ні, про це не може бути й мови! Але саме Матіні може допомогти Агнесі, можливо, навіть Їрене.

- Він знав мене під іншим ім'ям, Агнесо! Скажете йому, що ви прийшли від друга з Кастель ла Фонте, з яким він ходив парламентером до гарібальдійців. Він зрозуміє, про кого мова. І ще нагадайте, що я пам'ятаю його девіз: "Краще бути жертвою, ніж катом". Це слова одного письменника, якого він дуже любив... Про школу, звичайно, не розповідайте. Скажіть просто, що зустріли мене в Іспанії... Згодом я .сам йому розкажу. Коли приїду в Рим...

- Ми будемо чекати вас, Фред, усі... Я, Їрене, Педро, сподіваюсь і Матіні! - Агнеса відвернулася, ховаючи сльози, що набігли на очі.

- Ну, бідолашна моя мандрівнице, я не маю права вас більше затримувати. Нагадую ще раз: записка Нунке, мені. Доручення падре вручаєте лише після того, як усе влаштується. Тоді можете й висловити все, що ви про нього думаєте. Папірець з адресою і прізвищем мого римського друга спаліть... А тепер...

Агнеса відступила на крок, безсило прихилившись до одвірка.

- Не йдіть, одну хвилинку!

- А я і не збирався йти, не попрощавшись з вами, як слід друзям. Ну ж бо! Я хочу запам'ятати вас веселою. Посміхніться і дайте я вас поцілую, у очі, щоб пам'ятали...

- А з Їрене, з Їрене ви не попрощаєтесь?