Микола Трублаїні: Оповідання про Далеку Північ

Телеграфним ключем вистукував штурман риски і крапки радіограм. Скінчивши, прислухався, наче чекаючи відповіді. І справді, у відповідь чулось цокотіння. Десь здаля долітало сюди швидке цокотіння.

— Вони летять од Землі Франца-Йосифа, — сказав штурман, — уже сім годин. Через годину вони мусять бути тут. Темар, скажи, будь ласка, Кризі, що скоро час пускати ракети. Через двадцять хвилин. А ми подаватимемо радіосигнали, щоб з допомогою радіопеленгатора вони краще орієнтувалися.

Темар вийшов з хатини.

Через двадцять хвилин вгору знялась перша ракета.

На той час перестав падати сніг.

Це було напрочуд красиве видовище, фукнувши, помчала вгору вогняна стріла. І там, вибухнувши, полум'ям освітивши спокій торосистих просторів, закружляла і стала поволі падати, трохи пізніше розсипавшись півдюжиною зірок.

Люди, що стояли навколо хатини, вдивлялись у чорне провалля неба і вслухались у невимовну тишу Арктики. Їх очі чекали летючого світляка, а вуха — гудіння. Вони виглядали дирижабль «Третя п'ятирічка».

Через десять хвилин звилась нова ракета, і, коли вона згасла, Крига сказав Темарові й Оротукові, які стояли поруч нього:

— У мене залишилось вісім ракет.

— З дирижабля переказували по радіо, що вони везуть нам ракети, — зауважив Темар.

— Везуть! Але чи привезуть, коли в мене залишилось вісім!

— Треба розпалити вогнище, — порадив Оротук. Зібравши все, що могло горіти і що можна було спалити, хлопці розвели вогнище.

Кожні десять хвилин Крига випускав нову ракету, і коли у мисливця залишилась остання ракета, один з моряків помітив у темряві вогник, а Темар почув гуркіт мотора.

До них наближався дирижабль.

За кілька хвилин по тому мисливець випустив останню ракету.

І в світлі цієї ракети над станцією заблискотіла металева оболонка дирижабля та його гондоли.

Гуркіт моторів стих. Дирижабль поволі знижувався. І ось на крижину впав стальний якір і кілька канатів. Моряки під проводом штурмана Бойчука кинулись кріпити той якір за тороси і вчепилися за канати. Дирижабль зупинився, хоч малесенький вітрець і намагався однести його вбік.

З гондоли спустили мотузяну драбину — шторм-трап, і по ній почали спускатися двоє людей.

— Привіт зимівникам Північного полюса, морякам «Рожевої чайки» і трьом хлопцям — одважним мандрівникам, — загримів у рупор капітан дирижабля.

— Ура! Слава! — залунало на крижині.

— Швидше готуйтесь до посадки, — крикнув у рупор капітан.

Штурман Бойчук наказав здоровим морякам підіймати хворих на дирижабль.

Коли весь екіпаж «Рожевої чайки» опинився в гондолі, штурман звернувся до трьох хлопців:

— А тепер ваша черга, друзі мої. Ви побували на полюсі, ви зробили виняткову подорож. Завдяки вам врятовано моряків «Рожевої чайки». Але мотор ваших саней-човна вже спрацювався, і ви не зможете на них повернутись. Вам треба повертатись дирижаблем. Їдьте, вчіться і коли навчитесь, повертайтесь на роботу в Арктику.

Троє хлопців перезирнулись, і Володя відповів штурманові:

— Ми вже про це радились. Ми вирішили, що Темар вступає до морської школи, щоб стати штурманом. Оротук — до авіаційного інституту — він будуватиме літаки й дирижаблі, а я піду до університету на фізико-математичний факультет, щоб потім досліджувати Арктику.

Троє старших полярників обнялися з молодими дослідниками і тепло розпрощались.

— Алло! — гукнув капітан дирижабля, — швидше сідайте, бо починається вітер.

І справді, відкілясь із просторів війнуло холодом, і канати, що тримали дирижабль, натягнулись, як струни. Троє хлопців миттю кинулись по шторм-трапу до гондоли.

Коли вони опинились там, капітан звелів перерізати канати.

— До побачення! — закричали з гондоли.

— Щасливої подорожі! — донеслось знизу, з крижини.

— Гей, унизу! — закричав Володя. — В аеросанях залишились олівці і пера…

— Дякуємо, — ледве чутно донісся голос штурмана.

Дирижабль став підійматись. Запрацювали мотори, збільшувалась швидкість, і скоро зник вогник, що світився над крижаною хатиною.

Вітер посилювався. Над закрижанілим морем засвистів зимовий шторм. Дирижабль то підкидало вгору, то кидало набік.

Мотори працювали на повну силу.

Темрява мчала повз вікна гондоли. Компас показував шлях.

Днів через два по тих подіях радисти-аматори короткохвильннки підслухали в ефірі на хвилі 135 метрів дві такі радіограми.

Перша:

«З Москви. Станції «Північний полюс». Щасливо повернулись. Вітаємо.