Микола Трублаїні: Оповідання про Далеку Північ

А тим часом на мандрівників чатувала нова небезпека.

В пробоїну, що зробив морж, кожна хвиля потрошку заливала води. Спочатку хлопці, захоплені змаганням з моржами, цього не помітили. Потім всю увагу забрало добування сала. І тільки коли покінчили з цим, побачили, що човен глибоко сидить у воді і що чимало води у самому човні. Темар дав повний хід моторові, і одночасно всі троє взялись вичерпувати воду.

Човен, навантажений салом і залитий водою, ішов повільно. Води в ньому прибувало, і він усе більше занурювався в море. Гумові матраци, що були надуті, випустили повітря, бо їх попробивали моржі.

Але крижане поле, хоч і помалу, все наближалось до мандрівників. І опівдні Темар перший вискочив на крижину, підтягаючи за собою човен. Та човен був такий навантажений, що довелось його спочатку розвантажити. Тільки після того утрьох вони витягли човен на кригу. Подорож човном була закінчена. Тепер човен мав стати саньми.

Скільки сягає око — все навколо вкрите кригою. Часом ця крижана пустиня нагадує розбурхане море, хвилі якого раптом скам'яніли, замерзли. Це порівняння викликають мільйони торосів — крижин, що стирчать поламаними скелями в кілька метрів заввишки. Іноді серед цих торосистих полів попадаються чималі прогалини абсолютно рівної криги. Здається, що це аеродроми, які виготувала сама природа. Над крижаними просторами в небі, наче човен по синьому морю, плив місяць. Лише місяць і зорі та північне сяйво в цей час освітлювали арктичну пустиню. Стояла пора полярної ночі.

На одному з крижаних аеродромів, у самому серці цієї пустині, підносилась невеличка хатина, побудована людською рукою. Стіни й покрівля хатини блискотіли під місячним сяйвом. Хатина була збудована з криги. Під однією стіною вітер намів кучугуру снігу. Поруч стояв намет, а біля нього — якась коробка і тичка з флюгером.

Таке було житло штурмана Бойчука і його товаришів. Звалось воно: станція «Північний полюс».

Коли трьох одважних дослідників висадили на цю крижину, то вона була ще на значній віддалі від полюса. Але в цих місцях крига майже завжди рухається. і от поволі їхню крижину віднесло до самого полюса.

Коли місяць піднявся до найвищої точки, яку він може зайняти на небі, абсолютна тиша панувала навколо крижаної хатини.

Але ось у наметі щось заворушилось, і відтіля виліз закутаний у хутра мисливець Крига. Він випростався і, мукнувши під ніс, підвів голову, дивлячись на флюгер.

— Штиль, — сказав сам собі мисливець. — Ану, гляньмо на мороз. — І підійшов до термометра, що висів на коробці біля намету.

Термометр показував мінус тридцять три. Мисливець подивився на місяць, обійшов навколо хатини і знов промовив сам до себе:

— Ну і нудьга…

Крига нудився. За весь час перебування на кризі він бачив тільки одного ведмедя. Це було місяців два тому, коли вони були ще далеко від полюса. Той ведмідь, помітивши людину, швидко зник між торосів.

— Ну й пустиня… — знов промовив сам до себе мисливець. — Жодної живої істоти. А Офіура запевняв, що під кригою, — і мисливець глянув на коробку, — є якісь черв'яки і навіть рибки.

Під коробкою було прорубано ополонку. Щоб вона не замерзла, її захищали сніговою шапкою та оленячим хутром. Проте двічі на добу мисливцеві доводилось вирубувати відтіля новий лід, і вже після того зоолог Офіура брався до різних спостережень там.

Крига сів на коробку і замислився.

Він пригадував, як колись плавав боцманом, як потім зайнявся виключно мисливством. Багато різних пригод поставало в його пам'яті.

Було холодно, але йому не хотілось іти до намету і лізти в свій хутряний мішок.

В крижаній хатині спали Бойчук і Офіура.

Взагалі вони чергувались, кому де спати. Побоювались, щоб саме під ними не тріснула крига. Тоді той, хто залишиться на кризі, зможе подати допомогу тим, що опиняться у воді.

Крига пригадував різні спільні пригоди із штурманом Бойчуком. Коли враз його думки було перервано. Йому почувся якийсь звук. Він підвів голову і нашорошився.

Десь далеко начебто щось гуркотіло.

Він напружено прислухався. Але за хвилину цей звук стих. І замість того здалеку донеслась якась музика. Безперечно, то була музика. Тільки дуже далеко. Але ось музику заглушило якесь торохкотіння. Та за хвилину замовкли всі шуми й звуки.

Мисливець схопився на ноги. Він одійшов метрів сто од своєї хатини і виліз на одинокий торос, що високо здіймався над крижаним полем.