Микола Трублаїні - Оповідання про Далеку Північ

— Де він? — питали вони, тим самим сподіваючись довідатись, хто ці люди, що зустріли їх.

— Берег відсіля недалеко? — продовжували сипатись запитання.

Крига пояснив, у чім справа. Коли люди довідались, що вони все ж на плавучій кризі, в самому серці Арктики і далеко од берега, їх радість значно зменшилася. Адже коли вони побачили незнайомих людей, то гадали, що їх крижане поле наблизилось до берега і то мисливці, які недавно зійшли з берега на кригу полювати.

Крига підбадьорив їх. Він сказав:

— Радійте, що зустрілись. Тепер ми вас урятуємо. У нас же радіо. Ми щодня з суходолом розмовляємо. Зараз ударимо про вас радіограму. Де ж ваші товариші? Всі живі, здорові?

Моряки, переживши першу хвилину радості, тепер поспішили до товаришів, щоб і їх порадувати.

— Живі всі, — сказав один моряк, — але чи всі доживуть до порятунку?

— Ну, чого ж не доживуть? — недовірливо спитав Крига.

— Більшість ледве рухаються. Інші позамерзали б, якби здоровіші їх не термосили. Та ходім, порадуймо їх. Вони. мабуть, чули ваш постріл, але, певно, гадали, що то тріснула десь крижина. Ми одійшли од табору, шукаючи радиста. Ми гадали, що він упав десь між торосами і не має сил встати, щоб дотягтись назад до табору.

— Ходім швидше, — сказав Крига.

Пройшовши з милю, вони вийшли поміж торосами на маленький крижаний майданчик. На майданчику загули голоси. Кілька людей кинулись до них. На кризі стояли зроблені з шкур, хутер, криги і снігу два намети.

— Товариші, товариші, хто це?

Крига випростався і звернувся до людей, що оточили його:

— Товариші, колектив радянської першої науково-дослідної станції «Північний полюс» вітає вас, радянських моряків, які, незважаючи на неймовірні труднощі, прожили два роки на плавучих крижинах. Ви показали себе як зразковий радянський колектив, не давши загинути жодному із своїх товаришів Ми знайшли вашого радиста, і він розповів нам про вас. Були виряджені розвідувальні партії на розшуки вашого табору. Начальник нашої станції, штурман Бойчук, виїхав аеросаньми за тридцять миль. Ми зараз перебуваємо од станції за десять миль. Ми радо стискуємо вам руки і кажемо разом з вами: «Хай живуть радянські полярники! Слава радянським морякам!»

— Слава! Слава! — почулись піднесені вигуки.

Проста й коротенька промова Криги наелектризувала моряків «Рожевої чайки». Найважчі хворі і ті підвелися на ноги. Радість їх була безмежна.

Крига й Оротук віддали їм свій запас шоколаду, памікану й спирту. Кожному дісталась малесенька порція, але це було на краще: адже два роки вони їли лише сире м'ясо, а останній час по-справжньому голодували, бо м'ясо кінчилось.

Після короткого відпочинку Крига запропонував готуватись до походу.

Але більшість людей майже нездатні були рухатись самі.

Тому вирішили, що Крига з двома моряками, які трималися на ногах, проте не в силі були подати будь-яку допомогу своїм товаришам, підуть на станцію. Оротук залишався в таборі «Рожевої чайки». Він мусив допомагати таборові поволі пересуватися в напрямку до станції.

— А ми, — казав Крига, — постараємось викликати нашого штурмана та Темара і тоді, скориставшись аеросаньми, швидко перетягнемо цей табір до себе.

Перед походом Крига години дві поспав, а після сну відчув приплив енергії і, забравши своїх супутників, за кілька хвилин зник у темряві межи торосами.

З допомогою компаса він визначав правильний напрямок. Після шести годин важкої подорожі, під час якої його супутники не раз згадували про відпочинок, вони дістались до станції.

Володя по радіо дав знати штурманові Бойчуку, що табір «Рожевої чайки» знайдено. На допомогу морякам загиблого тралера негайно потрібні були аеросани.

Після того Офіура, порадившися з Кригою, сказав Володі:

— Тепер, друже, пошли радіограму на суходіл. Це буде дуже радісна звістка для родин і друзів цих людей і для всіх радянських моряків.

Матроси, що прийшли з Кригою, почали порядкувати на крижаному майданчику. Вони готувались до прийому своїх товаришів. Треба було з льоду побудувати нову, чималих розмірів хатину.

Крига, чекаючи на Бойчука, працював разом із ними. А Офіура готував харчі і ліки для табору «Рожевої чайки», одночасно доглядаючи радиста, який поволі поправлявся.

Всі чекали, що з хвилини на хвилину почують гуркіт аеросаней.

У кабінеті голови «Комісії полярних експедицій» сиділо кілька відомих повітроплавців та авіаторів. Вони обмірковували плани польотів до Арктики наступного літа.