Леонід Тендюк - Вибрані твори. Том перший

… А ще я чув, ніби матінка-природа ключі до розгадки таємниць життя сховала в океані. Ото й вирушили на пошуки, як аргонавти в давнину, вчені.

Напередодні відплиття «Буревісника» начальник експедиції познайомив усіх з програмою робіт, що їх повинні провести в рейсі.

Завдяки нашим дослідженням наукові центри складуть карти рельєфу океанського дна, уточнять масштаби підводних районів, де є корисні копалини, так звані залізомарганцеві конкреції. Можливо, зберуть матеріал для розв'язування проблем геологічної будови, історії розвитку океану, материкової та острівної суші, що його оточує. Усе це допоможе з'ясувати походження нашої планети взагалі. Нарешті, доповнюючи комплекс геолого-геофізичних досліджень «Буревісника», можна буде скласти детальні навігаційні карти та карти районів рибного промислу.

— Це вже не теорія, не гола наука, а практично-господарські завдання, — закінчив свою розповідь учений.

Нас, матросів, ці проблеми безпосередньо не стосуються («Ваша справа, — розтлумачив боцман, — вправно орудувати скреблом та шваброю. Про решту академіки подбають»), одначе почуте розбуджує уяву.

Навіть якщо її тендітні крила підтято грубим скреблом!

І зараз, допомагаючи дослідникам океану підносити якісь труби, лагодити сіті, ми раз по раз навідуємось то до одного, то до іншого гурту людей, що юрмляться на палубі біля загадкового для нас причандалля.

Знайомимося з ним.

— Справді захопливо, — вирік Антип, — залізяки, ковші, дночерпалки. Проте дивуюсь, як отаке безладдя терпить боцманське серце! А спробуй викинь хоч одну цяцьку, таке підніме… Аякже, унікальні прилади!

Палуби таки захаращені численними обладунками, і тому «Буревісник» аж ніяк не схожий на інші звичайні торговельні чи пасажирські кораблі. Ковчег!

І все ж ми розібралися, що до чого.

З правого борту в носовій частині «Буревісника» на дерев'яних брусках кількаметрова труба великого діаметра, скорочено — ТВД. Володя Петраненко, що давно морячить, зве її ТБЦ. Туберкульоз себто. Поруч з ТВД кілька коротших і тонших труб — вібропоршневі, гідростатичні та прямоточні. З допомогою їх учені братимуть проби грунту океанського дна.

По лівому борту велетенський, пофарбований в червоне поплавець. То — металевий гідрологічний буй. Його опускатимуть за борт. На довгий трос знизу кріпитимуть вертушки й батометри (перші — для вивчення проби води з різних глибин).

У кормовій частині горішньої палуби сачки, хватки, сіті, різноманітні риболовецькі снасті для полювання на мешканців моря: від щонайменших мікроорганізмів — планктону — до велетенських акул і спрутів.

На кормі, поряд із збіжжям загону іхтіології, лежить скойланий в бухту кабель. Як нам пояснили, до нього кріпитимуть сейсмокоси та гідрофони. Потім кабель кидатимуть у воду. Цим хитромудрим способом вивчатимуть корисні копалини, що залягають під океанським дном.

От тобі й маєш! Так це ж ті відбиті хвилі, якими нас учора лякав боцман.

— Так, — підтвердили сейсмоакустики. — Хвилі звуться відбитими.

І ще чимало причандалля побачили ми. Що не кажіть, «Буревісник» обладнаний неабияк, а дослідники вирушили не з голими руками.

— Навіщо все це? — запитали в Мар'яновича, іхтіолога, уздрівши біля його лабораторії десяток кошиків та ящиків, до кожного з яких була прив'язана мотузка.

— Коли висадимось на атол, у кошики збиратимемо корали. Варто зараз подумати про це.

— О'кей, — відповів Чмихун — «поліглот», що з англійської знає лише три слова: о'кей, еск'юз мі і но смокінг.

Океанологи клопоталися біля батометрів, іхтіологи з Мар'яновичем, батьком рибальства, ладнали сіті; геологи до троса кріпили драгу, яку вони опускатимуть на дно. У кожного були свої турботи. До вахти лишалося дві години. Я помітив, як члени екіпажу, ті, хто бував у тропіках, незважаючи на те, що робочий день скінчився, в каюти не йдуть, а щось майструють на палубах.

— Що вони роблять? — запитав у Терентійовича, зустрівши його біля малярки.

— Намети будують.

— А каюти для чого?

— Минемо тропік Рака, зрозумієш.

Дерев'яний теж пішов на кормову надбудову щось майструвати.

«Дурниці!» — вирішив я і піднявся на місток.

Внизу, обабіч судна, хлюпотіло. Якесь чаклунство в цьому недремному колобігу води. Вода не знала спочинку. Дике свавілля під завивання вітру, нестримна плинність, зрівняти яку можна хіба що з вічністю. Вічне і незбагненне вчувалось і в стоголоссі моря.