Леонід Тендюк - Вибрані твори. Том перший

Нам від цього не полегшало.

— … Пізнувато, керманичу, пізнувато! — докірливо хитнув головою хлопець, якого я мав змінити біля керма.

Чмихун, мій напарник по вахті, вже був на містку. Я, правда, теж не спізнився: до вахти лишилося кілька хвилин, та їх, бач, тому бурчуну замало!

— Умовились так, — обізвався він, і його й без того непривітне, з вишкіреними зубами обличчя набуло виразу розлютованого тигра, — на місток з'являєшся за десять хвилин до вахти. Ясно?

— Кому ясно, а кому й ні, — ухиливсь я од відповіді. — І взагалі, чого раптом тинятися зайве?

— А ти не тиняйся, — відказав «тигр». — Познайомся з обстановкою, уточни курс. Може, боцман робітки підкинув — теж поцікався.

Мене щось підбивало йому заперечити, і я огризнувся. Хлопець не загаявся мені відповісти. Ще і ще!

Воно, може, й треба заздалегідь заступати на вахту, хоч такого у статуті морського флоту й не написано, — а тільки це було сказано таким тоном, що в будь-кого викликало б протест. Та й взагалі, чого то всі мною повинні командувати — капітан, старпом, штурмани, боцман, підшкіпер, тесля і ще з десяток начальників! Дарма, що я новачок, — відразу поставлю себе так, щоб відбити охоту наді мною верховодити.

Так вирішив я, на цьому й наполягав.

— Годі! — втрутився штурман. — Сергієнко діло говорить. Вахту прийматимеш за десять до восьмої.

Які спритні! Двоє на одного.

Аби припинити суперечку, мовчки взявся за стерно.

Чмихун на крилі містка. Вахтування ми розподілили навпіл: спочатку я біля стерна, він на крилі впередзорящий, і — навпаки. Чмихун — теж птиця водоплавна! — почув, що мова зайшла про наше вахтування, одразу уник розмови, майнув з рубки.

Потім він став до стерна, а мені наказали зайти до капітана: в його каюті засмітився гальюн.

Довго я лагодив той «агрегат». Руки закуціліли, в чоботях хлюпотіла вода, і я забіг у каюту перевзутися.

На столику лежала розгорнута книга, яку, мабуть, щойно читав підвахтовий — Вадим Погорілий.

«Сір! Ваша величність знайшла за доцільне використати мирний період, щоб збагатити географію знаннями, корисними людству. Під вашим покровительством, Сір, ми вступили на це поприще. Щокроку на нас чатували всілякі випробування, проте терпіння й наполегливість не залишали нас. Історію цих наших зусиль я наважуюсь піднести вашій величності».

Дивина! Після того, що я тільки-но виконував, ці слова Бугенвіля з його «Кругосвітньої подорожі на фрегаті «Будзе» здалися мені надто пишномовними.

От маєш — знання, корисні людству!

І я вголос вилаявся.

— А, це ти. Чого розкричався? — підвівши голову з-за ширми, якою була завішена койка, запитав підвахтовий Погорілий.

— Дивлюсь, чим захоплюєшся. Романтика?

— Ага, — погодився він. — Гарно, чортяка, пише! Від його слів не в одного голова замакітриться.

— І в тебе замакітрилась?

— Трохи.

— Гм… — не стримав я подиву, очима вп'явшись у Погорілого, з цікавістю розглядаючи його зморшкувату, як кулак завбільшки голівку — як то вона, маленька така, могла замакітритись! (В уяві моїй дієслово це пов'язувалось з чимось великим, принаймні хоч би таким, як макітра.) — Цікаво! — єдине, що я знайшовся сказати. І додав: — Книгу Бугенвіля мені доводилось читати. Що ж, цікаво, а тільки забагато патетики. Не здається тобі, — перемотуючи онучі, вів далі я, — дещо несумісним в його розповіді про морські мандри?

— Що саме?

— Хоч би й цей високий стиль, піднесеність, з якою Бугенвіль говорив про море, і водночас його жорстоке, нелюдське поводження з матросами.

— Ти маєш рацію, — погодився підвахтовий. — На вітрильниках справді панував деспотизм. Ну, а високий стиль… Не забувай, що книга написана давно, до того ж автор її звертається до короля — сам розумієш, підлабузництво.

— Можливо, можливо…

Все ще перевзуваючись, промимрив колись завчені рядки:

І ці чудернацькі вірші, і слова Бугенвіля мене трохи розвеселили. Аякже, знання, корисні людству!

Якщо мені отак і надалі доведеться чистити гальюни, Бугенвіля, чого доброго, доведеться жбурнути за борт.

«Сір! Ваша величність знайшла за доцільне…»

Чудесно! Та в каюті мені затримуватись не можна: спохватяться на містку, перепаде на горіхи.