Вадим Собко - Зоряні крила

В той же час цілком реальна була й така небезпека: з іншого аеродрому його могли просто повернути назад і цим разом остаточно позбавити всякої надії на порятунок — адже точність військової організації німців давно вже стала приказкою.

Так, усе це могло трапитися, і все ж Крайнєв не вагався ані хвилини. Перед ним, мабуть, стояло більше небезпек, ніж можна було уявити, але запобігати їм чи роздумувати про них він не міг. Тоді можна про ці небезпеки подумати, коли вони стануть фактом, а до того масу треба летіти на схід і на схід, аж поки вистачить пального. А що як пощастить долетіти до СРСР, додому?..

Раптом Юрій подумав, що ракета — надто ненадійний двигун; майбутнє належить турбореактивним моторам. Але зараз замислюватись над теоретичними питаннями було явно невчасно. Обидві ракети зашипіли на якійсь високій ноті, і Крайнєв зрозумів: пальне скоро кінчиться. Він був у повітрі всього кілька секунд і не встиг ще відлетіти далеко від своєї бетонованої тюрми, а йому так хотілося покласти між собою і Людвігом фон-Дорном сотні, коли не тисячі кілометрів…

Він оглянувся назад і побачив збуджене, але зовсім не злякане обличчя Яринки. Молодець дівчина!..

Потім погляд його перейшов нижче, на землю. Зелені соснові гаї пропливали внизу, інколи з'являлися міста, села, але не видно було жодного аеродрому. Літак мчав з величезною швидкістю — так блискавично перемагати простір Юрію Крайнєву ще ніколи не доводилося. Це було прекрасно, але водночас він розумів, який ненадійний це літак, як важко буде посадити його на аеродром. І знову думка про придатність ракет для міжпланетних перельотів та ненадійність їх в польотах над землею заворушилась у голові, але ніяких висновків Крайнєв зробити не встиг, ліворуч появилася ясно видима небезпека.

Злетівши з якогось аеродрому, дві пари винищувачів останньої конструкції йшли напереріз літакові Крайнєва. Це могло бути простою випадковістю, але не виключено було й те, що літаки викликав Дорн. Значить, доведеться приймати бій, а у втікачів немає ніякої зброї, крім неймовірної швидкості літака, яка, напевне, набагато перевищує можливості ворога.

Отже, якщо пощастить не зустрітися з ними, порятунок забезпечений, ніхто не в силі його наздогнати. Якщо ж зустріч відбудеться…

Та про те, що трапиться тоді, Крайнєв не хотів думати. Для початку треба було точно з'ясувати наміри пілотів чотирьох мессершміттів, які йшли напереріз йому парами на різній висоті, ніби заганяючи в пастку самотній літак.

Юрій ще раз оглянувся на Яринку. Вона сиділа так само спокійно, не підозріваючи небезпеки чи, може, тільки вдаючи спокій. Її попереджати не треба, потім вона і сама все зрозуміє… якщо встигне.

Довга низка світляних точок, схожих на ясно-червоні, рідко нанизані намистини, пройшла трохи навскіс від літака Крайнєва. Це була дуже промовиста інформація. Тепер все ясно: мессершміттам наказано перехопити і збити самотній реактивний літак, і вони вже ідуть в атаку, певні своєї перемоги. Адже вони знають — Крайнєв беззахисний, беззбройний, він мусить умерти, бо надто вже великий буде скандал, коли весь світ дізнається про його ув'язнення.

Ще одна черга трасуючих куль пройшла недалеко від крила. Юрій зрозумів, що триматися на прямому курсі не можна, і різко кинув свою машину вниз, майже до самої землі, а тоді з розгону свічкою пішов угору. Це була його перевага, оцей сміливий вертикальний маневр. В мить переходу від спуску до зльоту в Крайнєва знову потемніло в очах, але він все-таки відірвався від свої с ворогів.

Усе це сталося так блискавично швидко, що Юрій навіть не міг збагнути, куди поділися його переслідувачі. Нікого не видно було під блакитним куполом неба. Легкі хмарини пропливали у височині, якесь місто показалося внизу… Все було так, ніби ніколи й не існувало на світі тих чотирьох хижих мессершміттів.

«От що значить реактивна техніка», подумав Крайнєв. Це ж він просто залишив ворожі літаки далеко за собою, і тепер, мабуть, їхні пілоти лаються на всі заставки та форсують мотори, намагаючись хоч би здаля побачити відблиск ракет. Марна мрія. А втім, про них уже можна не думати. Куди сідати? — ось найголовніше питання.

Юрій глянув на землю. Повинні ж тут бути якісь аеродроми!.. Завжди воно так: мозолять очі, коли не потрібні, а коли треба — жодного не знайдеш…

Якась рухома тінь привернула його увагу. Зовсім невисоко над землею йшов важкий пасажирський літак німецької Люфтганзи. Пізнавальні знаки його було добре видно згори, і Юрій відразу ж пішов паралельним курсом. Цей «пасажир» мав точно вказати йому напрямок на аеродром.