Павло Місько - Грот афаліни

Янг перевернувся у своїй схованці, наліг на бруствер, щоб краще було стежити за Судзіром і пляжем. І почув, що до порогу підпливали дельфіни, фукають унизу біля самого берега, жалісливо скриплять, ніби скаржаться, а котрийсь із них коротко і тривожно посвистує — подає сигнал тривоги, небезпеки. Не втримався, сповз до води.

— Ну — чого ви? — прошепотів ласкаво. — Нічого більше не можу для вас зробити. Зовсім нічим не можу допомогти… — Янгові зробилося гірко, знову стало шкода себе і дельфінів: усіх чекає марна загибель.

«Птр-рин-н… Тенк-тк-тк-ткриї…» — Бобі висунувся підборіддям на берег, виставив дзюб. Майже не видно малюка, лампочка з мотком проводу десь за животом Судзіра, сюди ніяк не світить. Янг простяг у бік дельфіненяти руку — полащити, погладити, поводити за ніс. Але рука на щось наткнулася, Бобі тримав щось у зубах. Узяв ту річ — і ледве не випустив: не сподівався, що та річ така важка. Наче залізо якесь, і холодне, як залізо. «Дивак малий… Що він дістав, притягнув? — подумав, лізучи назад у свою схованку.

Сидів і обмацував знахідку Бобі. Не гладенька вона і товстожила, нагадує гілочку з ледь помітними листочками чи пупирчиками. Там-сям щось присохло, ніби уплавилося — може, піщинки або шматочки магми. Мацав-мацав шишки, і спало на думку інше порівняння: дракончик-семиніжка, а не гілочка. І голівка є, і ніжки — дарма, що на одному боці чотири, а на другому три, і хвостик викривився вбік закарлючкою. Постукав іграшкою об камінь і не почув ніякого дзвінкого звуку. Удари були якісь в'язкі, глухі. Сунув за пояс — хай побуде там, може, пощастить підібратися до лампочки, тоді й роздивиться добре.

Судзір тим часом причалював до пляжу. Ось бочка плота шкрябнулася об берег, дресирувальник хитнувся. Дійшов до стіни із забитим кілком-гаком, повісив скручений провід з лампочкою. Від двох лампочок на пляжі стало видніше. Судзір вернувся до плота, забрав з нього на берег електроліхтар, акваланг, ласти й маску і став, руки в боки, чекати Піта і «старого». Вони теж якраз виринули — цікаво, вкотре уже? — і робили останні змахи ластами. Судзір нагнувся, однією рукою взяв з рук Піта відро, другу подав, щоб допомогти вибратися на сушу. Поставив відро, а коли Піт став розстібати ремені, зайшов йому ззаду взяти акваланг.

— Ну як, слухалися троси? — спитав Піт, ще не обертаючись до нього, смикнув маску вгору, стомлено потер долонями обличчя.

— Усяк було… — відповів Судзір. Поклав акваланг, стрімко випростався. У руці блиснув ніж — Судзір з силою штрикнув ним Піту під лопатку і відразу ж вирвав, відскочив. «А-ай!..» якось по-дитячому вигукнув здоровенний Піт, вигинаючись, і впав на бік.

Судзір крутнувся до «старого», який у цей час ставив на берег відро. Миттю наставив йому в обличчя ніж, свиснуло білою блискавкою лезо, і аквалангіст, схопившись обома руками за горло, осів у воду. У два стрибки Судзір опинився біля нього, виловив за плече, підтягнув трохи на берег і ще раз ударив ножем — уже спереду, в груди. Не відпускаючи, витяг вище на берег, відв'язав тіло від акваланга. Далі рухи Судзіра стали ще квапливішими: розсмикнув на грудях «старого» «блискавку», вибрав з купи породи каміння, не забувся оглянути їх, постукати один об один і засунув за пазуху вбитому. Знову тринькнув замком, але не до кінця, зашкодило каміння, скотив тіло у воду. Зігнувшись, рачки тупотів уздовж пляжу, «старого» тягнув по воді — туди, де була темрява, куди не діставало світло лампочок, і вже там сильно штовхнув від берега.

З тілом Піта зробив те ж саме.

Присів біля води навпочіпки, обмив на руках кров, підібрав на березі й помив ніж. Спокійно склав його, засунув у піхви на литці і пішов до телефону. Зняв трубку.

— Алло? Пришліть електрика. Погано він провід підключив… Замикання, мабуть, було, лампочка перегоріла… Що? Та помаленьку. Та тут усі… Повиносили добра, сидимо, перегрібаємо, а трохи темно: звикли до двох лампочок.

«Неправда!.. Не слухайте!.. Це вбивця!..» — хотів крикнути Янг на всю печеру, але жах відібрав мову.

Улітаючи в зону, обгороджену буйками, побачили: у воду заходить аквалангіст. Припинився, зайшовши по коліна, подивився в їхній бік. Але катер не викликав у нього підозри — занурився з головою. Мотор виключили і відразу ж почули, як чахкає, гуркоче двигун ліворуч біля плоту. Катер всунувся на берег упритул з табірним глісером. Одразу на нього стрибнув з борту один поліцейський, інші хто за ним, а хто перебігав на ніс катера і звідти стрибали просто на пісок. Начальник поліції з Раю побіг зі своєю групою до наметів, офіцер зі своєю — до вагончика.