Альберто Фріч: Високий Мисливець

— Так це, певно, був, Вісенте Хозе де Маттос! — перебив його Караї. — Чи не єдиний шукач каучуку, якого не вдалося обернути на раба, він певен, що вміє пожити…

— Ви з ним знайомі? А чи справді в Парижі є якийсь червоний млин, де так багато красунь? Ви теж бували в Парижі?

— Так, бував, і в мене там чимало друзів.

— А є там такий млин? Ви були в ньому?

— «Червоний млин» справді є в Парижі, але це не млин, а ресторан. Там я не був. Мені ніколи не вистачало часу, щоб зазирнути туди бодай з цікавості. В Парижі є речі значно цікавіші, там багато, наприклад, хороших людей, але з ними я зустрічався не в ресторанах. Для цього в мене бракувало і часу, і грошей.

— Ти бач! Отже, є на світі і цікавіші речі, і кращі люди, ніж у «Червоному млині»! Але ж як захоплено розповідав про нього той капітан до матто . Мовляв, об'їздив півсвіту, однак такого міста, як Париж, не бачив. А Караї каже, що є ще кращі місця. Ви не сидите на одному місці, а мандруєте по світу і таки знаєте, що значить гарне життя. Та я теж коли-небудь побачу все те, принаймні «Червоний млин»!

«Що ж, у кожного своя мрія», — мовив подумки Караї, а вголос додав:

— То добре, але не треба забувати і про Велькера. Перед тим як ми розійдемося спати, хочу попередити вас. Я не дам його скривдити, доки перебуваю тут і доки ми спільно полюємо. То ганьба кривдити безборонну людину. Правда ж, дон Пабло?

— Доки ж терпіти його нахабство? — невдоволено загукали мисливці. — Єдина різниця між Велькером і гадюкою мбоіпево в тому, що цей шкарбун живе самітником, не маючи пари, бо з ним і гадюка не змогла б разом жити! І чого це ви, власне, захищаєте цього тхора, Караї?

— Ваше ставлення до нього мені цілком зрозуміле. Це справді міх вад: він і скупий, і злий, і підлий, а до того ще й неохайний… Зате такого стрільця, хоч він і майже сліпий, не знайдеш не тільки серед нас, айв усьому басейні Парагваю. Просто неперевершений, і вам варто в нього повчитися. Звісно, старому не завадить дати прочухана, але не можна, щоб між нами виникли чвари і полювання скінчилося передчасно. Придумайте якийсь інший спосіб, щоб відплатити Велькерові за його єхидство, тільки дотепно і не надто дошкульно. Нагода для цього ще трапиться, а серед вас є розумні люди, які зможуть придумати щось дотепне. А тепер — на добраніч!

Караї розкидав багаття і засунув палаючі кінці головешок у попіл, показуючи цим, що розмову закінчено. Червоний жар тьмяно освітлював мисливцям дорогу до своїх куренів.

— Боа нойте!

— Буенас ночес!

— Аста маньяна!

— Кера пана!

Тільки дон Пабло лишився біля вогнища і, схилившись над жаринами, роздмухував вогонь.

— З вашого дозволу, Караї Пуку, я хотів би випити з вами ще якийсь кухоль мате. Я не засну, доки ви мені не розтлумачите оті дурні слова, що прохопилися в мене. Ви їх пояснили, але Велькерові, а не мені.

— Я б теж охоче послухав, — озвався Джуліус, який повернувся до намету Караї. — Крім того, я хотів би дещо запитати вас, Караї, щоб перейняти ті дивні порядки, які ви тут завели. Я скоряюсь їм, бо наслідки їх добрі, але мені хотілося б знати, чому це так.

Отонте поставив чайник на вогонь, і троє мисливців зручно вмостилися навколо, тимчасом як індіанець тільки присів навпочіпки.

— Що ж, давайте по черзі. Слово «сеньйор» значить те саме, що й «пан», «господар» або «володар». Воно походить ще з тих часів, коли одні володарювали, а інші були їхніми рабами, коли пан міг розпоряджатися життям своїх підданих. «Дон» означає «дар», «дарунок», і цим словом почали називати людей, які давали добрі дарунки й були приємні іншим. Тільки ж нащадки тих добрих донів, як правило, не успадковували їхніх гарних рис, вони зловживали заслугами своїх предків і стали володарями, ідальго, шляхтою — або, як кажуть в Іспанії, каудільйо. А «караї» походить від слова «кара»; воно якимось дивом є майже в усіх мовах світу і скрізь має однакове значення — злий, чорний, владний. Я чув, як ви одного разу наспівували старовинну іспанську пісню про Кара Мустафу — Чорного Мустафу. Однак Кара Мустафа був не чорний мавр, як співається в пісні, а жорстокий володар, що душив і свій народ, і тих, кого він завойовував. У назві найвойовничішого племені індіанців — караїбів теж є слово «кара» і воно також означає жорстокість. Проте згодом індіанці надали цьому слову іншого значення — ним почали називати хороших вождів, яких люди шанували і любили. Тому в імені «Караї», яке дали мені парагвайці, закладено більше пошани, ніж у словах «сеньйор» або «дон», хоч вони, власне, означають те саме. Крім того, ім'я Караї не відгонить тими часами, коли одні люди обертали інших на рабів. Тепер розумієте?