Юрій Бедзик - Вогонь на вершині Комо

Орнандо та брати Россаріо пробиралися сельвою до селища Курумба, де сподівались зустріти таємничого посланця від закордонного центру. їхні мандри затягнулись. У селищі тауліпанг вони дізналися про білих людей, яких на світанку повів до Курумба сам вождь Палехо. Індійці розповіли їм також про те, що пізніше в селище ввірвались воїни апіака на чолі з Ганкауром. Ганкаур переслідував білих сеньйорів. Орнандо, Філіппе й Мігель Россаріо зрозуміли, що над загоном професора Крутояра нависла смертельна небезпека. Молоді люди помчали на конях услід за переслідувачами й наздогнали їх на безкрайній рівнині в ту мить, коли Ганкаур зав'язав бій з Тумаяуа й Самсоновим. Удар з тилу вирішив справу. Побачивши позаду себе вершників і почувши постріли й вибухи гранат, люди апіака, незважаючи на гнівні заклики свого касіка, розбіглись хто куди. Однак, захопившись боєм, троє сміливців не помітили, як кільканадцять воїнів Ганкаура зайшли їм у тил і звідти почали обстрілювати своїми смертоносними стрілами.

Орнандо дав команду відступати. Відірвавшись од ворога, сміливці кружним шляхом рушили до Курумба. Вони йшли не зупиняючись.

Друга ніч теж застала їх у сельві. Орнандо, присвічуючи кишеньковим ліхтариком, вів своїх друзів йому одному відомою стежкою. Стежка вивела їх до маленького ранчо.

Орнандо побачив між деревами багаття.

— Чекайте мене тут, — прошепотів він своїм друзям і скрадаючись попрямував у бік будівлі.

Він обережно наближався до коралю. Раптом зрадливий тріск гілки під його ногою насторожив індійця-вартового. Той, тримаючи напоготові рушницю, ступив йому назустріч.

Тепер Тумаяуа й Орнандо дивились і не впізнавали один одного.

Тумаяуа міг би давно вбити незнайомця, одначе він вирішив спіймати його живцем. Адже це міг бути шпигун від Чорного Себастьяна, найпідлішої людини серед білих людей.

Індієць дивився на непроханого гостя й чекав. Орнандо теж чекав. Дві рушниці, спрямовані в людські серця, були ладні кожної хвилини випустити кулі. Тільки ніч і зорі на байдужому небі мовчазно стежили за цим поєдинком.

Орнандо скосив очі на ранчо й побачив біля вогнища білих людей. Це, безперечно, були іноземці. Щоб не стати жертвою безглуздої випадковості, Орнандо блискавично впав на землю і щосили закричав:

— Хай умре тиран!

— Тумаяуа, назад! — в ту ж мить гукнув професор. — Це наш! Не стріляй у нього!

Тумаяуа й Орнандо підвелися з землі і наблизились до багаття. Неясне світло вогнища осяяло дві такі несхожі зовні постаті: майже голого темно-брунатного індійця і зодягненого в сірий костюм креола. Нервове тремтіння ще відчувалося в голосі Орнандо, коли він промовив:

— Привіт, Тумаяуа.

— Здрастуй, Орнандо!

І вони обнялися, обнялися так міцно, як можуть обнятися лише великі друзі і справжні воїни, їх оточили мандрівники.

Побачивши Крутояра, Орнандо обережно відступив назад і, ніби впізнаючи в ньому когось далекого й знайомого, спитав:

— Ви… ви хто?

— Ми — радянські вчені, сеньйоре.

В очах молодого повстанця спалахнула радість. Але він стримав перший порив і промовив ввічливо:

— До вас я мав би звернутися з іншим привітанням, сеньйоре, але в наші суворі часи вимоги етикету часто підмінюються вимогами обережності.

— Запевняю вас, — відповів йому з почуттям щиросердої прихильності Крутояр, — що в цих словах я находжу не менше втіхи, ніж ви і ваші мужні вільнолюбні друзі.

— Звідки ви знаєте про моїх друзів?

— Я знаю, що в цій країні всі чесні люди — друзі свободи. — Крутояр зробив крок до креола й потиснув йому руку. — Вітаю вас щиро!

— Я не сам, — сказав Орнандо. — Мої товариші залишились у лісі, а я пішов на розвідку. Зачекайте, я зараз покличу їх.

Через кілька хвилин він повернувся в супроводі Мігеля й Філіппе. Брати на знак привітання вклонилися. Філіппе підійшов до Крутояра й промовив:

— Я чув про вас, сеньйоре професор. Ви і ваші друзі поставили перед собою благородну мету. В нашій країні чесні люди завжди допоможуть і підтримають вас.

Скоро всі перезнайомились. У багаття підкинули гілля, і вогонь, ніби зрадівши появі гостей, запалахкотів на повну силу. Рожевий відблиск упав на стовбури дерев, що оточували ранчо.

Орнандо відвів Тумаяуа вбік і неголосно став розпитувати про свою сестру. Вислухавши сумну розповідь про смерть сеньйори Ернестіни, Орнандо на мить замовк.