Юрій Бедзик - Вогонь на вершині Комо

Дивлячись на темно-брунатну кульку в руці вампіра, я нічого не бачив. Власне, ні, я бачив. Я бачив жорстокість ситих і цікавість нудьгуючих, я бачив ваш уряд, сеньйоре міністр, вашу поліцію, яка потурає звірствам, справжню ціну вашим законам і вашій демагогічній балаканині.

Своїм листом я не хочу вселити у ваше серце вбивчу й невідрадну думку про те, що народ вашої країни здичавів до краю, що дикі індійці й справді такі жорстокі й підступні бестії, для яких єдиним виправним засобом могла б бути куля. Ні, шановний сеньйоре, люди вашої країни — добросердечні й гідні кращої долі. їх примушують убивати. Ви самі знаєте, що білі негідники, такі, як Гобсон і його друзі, нацьковують одне індійське плем'я на друге. Вам повинно бути відомо, що роздуваючи ворожнечу між племенами, гобсони постачають зброю одним індійцям, і не дають її іншим.

Не проклинайте тубільців, сеньйоре! Шукайте злочинців ближче до вашого дому. Тільки швидше, бо в народу може урватися терпець.

Жорстокість породжує жорстокість, сеньйоре міністр. На убивство відповідають убивствами. Не спокушайте людського терпіння. Всьому є кінець.

Ви, певно, краще мене знаєте історію вашої республіки, історію вашого континенту. Але я все ж таки нагадаю вам, що це була грізна історія і що більшість її сторінок написана кров'ю. Дозвольте нагадати вам про повстання індійців у Гран-Пахональї. Мужній Тасулінчі підняв тоді всі племена по річці Укаялі й рушив од верхів'я до гирла, чинячи жорстоку помсту за знущання, яких зазнавали мешканці цих районів від білих асієндадо. Протягом двохсот кілометрів більшість асієндадо була знищена, і тільки небагатьом кровопивцям вдалось утекти в міста під охорону поліції і війська.

Я б не хотів, сеньйоре міністр, щоб жорстокість недалекоглядних і бездушних людей примусила вітер історії перегорнути назад оті криваві сторінки.

Я кінчаю цей лист, сеньйоре міністр, шостий лист, який, крім вас, буде читати весь світ. Всі шість листів я опублікую після повернення в Європу в голландській та французькій пресі.

Колись, під час нашого першого знайомства в Лондоні, ви говорили мені, що збираєтесь присвятити все своє життя боротьбі за оновлення своєї країни. Це було одразу ж після розгрому націстської тиранії. Вас, як і мене, запалювали гуманні ідеї прогресу. Але за роки, що минули відтоді, ви очерствіли душею, інакше б ви відмовились од сумнівної честі стати міністром в уряді генерала Батіса.

Я пишу вам ці листи, не втрачаючи надії, що в вашому серці ще збереглася людяність. Ви прочитаєте їх за п'ять місяців до опублікування в пресі. Може, за цей час, ви зробите що-небудь, аби врятувати свою честь громадського діяча. Можливо, здоровий глузд примусить вас знайти інший шлях і інших друзів.

Поспішайте, сеньйоре міністр. Можливо, мої листи — останнє застереження долі, яка так довго виявляла до вас свою прихильність.

Асієнда на Вентуарі. Ван-Саунгейнлер ».

Крутояр повільно закрив зошита.

— Заради такої таємниці варто було страждати, — промовив він по хвилі, втомлено закриваючи очі долонею.

Йому ніхто не відповів. З нічного мороку долітали таємничі голоси сельви. Догоряли сучки в сизому попелі, й полохливі вогники скупо освітлювали обличчя присутніх. Тумаяуа, німотний і грізний, як привид, стояв оддалік на чатах.

Олесь, звівши на батька очі, запитав:

— Значить, він розкаже про це всьому світові?

— Так, сину, якщо він живий, його слова почують усі чесні люди землі. — Професор підвищив голос: — Принаймні ми скажемо від його імені. Адже лист його в наших руках. Це гнівний вирок усій системі генерала Батіса, під опікою якого чинять свої підлі справи гобсони й чорні себастьяни!

Професор відвів очі від вогню й подивився на Тумаяуа. Той охороняв невеличкий табір з пильністю бувалого воїна. Крутояр мимоволі замилувався сміливим юнаком, що в ту мить скидався на пантеру, закам'янілу в грізному чеканні.

«Він щось ховає в своєму серці, — подумав професор. — Якась думка не дає йому спокою. Недарма він залишився з загоном. Тут добрий дух Кахунья ні до чого. Мабуть, юнакові треба за всяку ціну добратися до селища Курумба. Але з якою метою?..»

Крутояр заплющив очі. Думки в його голові затуманились. Теплий вітерець повіяв йому в обличчя.

«Втомився я», — подумав професор і розплющив очі.

В ту ж мить він побачив, як Тумаяуа, виставивши вперед рушницю, швидко пішов у морок.

Нелегко пробиратися через сельву великому загонові. Та уявіть собі на мить долю трьох сміливців, які зважились кинути виклик жорстоким нетрям. Вони йдуть безкрайнім зеленим океаном, кожної хвилини сподіваючись нападу, кожної миті готові до двобою не на життя, а на смерть. Вони йдуть, втративши лік часу, обминаючи грузькі болота, колючі непролазні чагарі.