Юрій Бедзик - Вогонь на вершині Комо

Мошкара докучала Олів'єро. його широке, немов вирубане з дошки, обличчя було червоне й пітне. Мундир кольору хакі з великими накладними кишенями на грудях тиснув його і дратував.

Двоє робітників у довгих строкатих сорочках не заправлених у штани, знявши капелюхи, низько схилили перед комісаром голови.

Себастьян Олів'єро ледь кивнув їм. Він не довіряв цій показній покірливості. Зігнуті спини, міцно стулені вуста, схрещені на грудях жилаві руки — вся поза таїла в собі ненависть. О, Себастьян добре вивчив тутешній народ!

А ось гурт мулатів. Вони ще не помітили свого комісара й жваво про щось розмовляють. Гарячі, збуджені. Ладні хоч зараз кинутись у бійку. Себастьян Олів'єро підозріло звів на переніссі брови. їм тільки дай зброю — переріжуть в одну мить усіх порядних людей у селищі.

— Вітання сеньйору комісару!

— Як здоров'я сеньйора?

— Сеньйор комісар, ви не чули про людей апіака? Кажуть, вони вирізали всіх мешканців Макокану? Чому ж поліція не захищає праведних християн?

Комісар спинив свого гарячого скакуна. Той аж здибився, відчувши туго натягнуті вудила.

Поплескуючи коня по шиї, комісар різко обірвав запитання. Поліція виконує свої обов'язки. Він не збирається пояснювати всім наміри влади. Негайно розійтись! Негайно!

Кінь нетерпляче гарцював на місці, обпалюючи недобрим оком робітників. Смирна конячина, на якій їхав за комісаром поліцейський стражник, лякливо тиснулась до огорожі. Себастьян підняв свого крислатого капелюха. Баста! Ніяких мітингів! Кожен, хто зважиться мітингувати, буде занесений у чорний список.

Робітники невдоволено загомоніли. Вони знали, що Олів'єро не кидає слів на вітер. Він був грізним поліцейським комісаром, людиною деспотичної вдачі. Не один із тих, що стояли зараз перед його розпаленим жеребцем, скуштував канчука.

Себастьян рушив далі. Він згадував останні події. Звичайно, йому вдалося дечого домогтися, його зусилля не пропали марно. Найголовніше зроблено. Найголовніше в житті сеньйора Олів'єро. Він виконав завдання урядових інстанцій. Таємного агента, який віз повідомлення для підпільних повстанських сил, затримано і знешкоджено. Ха-ха! Чудесне слово! Хто тільки вигадав таке слово — знешкоджено! Однієї кулі в груди було досить, щоб знешкодити такого небезпечного ворога. Та цього мало! Сеньйор Олів'єро здійснив заповіт свого життя, виконав клятву, яку дав своїй славнозвісній сім'ї. Ернестіну Коельо покарано.

Коли донька доктора Коельо відмовилась стати його дружиною, зганьбивши високоповажний рід Олів'єро, молодий Себастьян поклав собі за мету жорстоко помститися зарозумілій красуні. Стільки років він чекав нагоди, стільки років він виношував у своєму серці плани помсти. Від його кохання, звичайно, давно вже не лишилось і сліду, але жадоба помсти за ці роки перетворилась у нього на хворобливу пристрасть, на маніакальну ідею. Й ось доля посміхнулась йому. Через таємну агентуру поліцейський комісар верхнього Оріноко дізнався, що сеньйора Ернестіна Коельо — ну, звичайно ж, та сама Ернестіна Коельо! — повертається з бразільської еміграції, маючи важливе доручення від свого емігрантського центру. Урядові інстанції в зашифрованій телеграмі інформували комісара про можливий маршрут її подорожі, називали її прикмети і в категоричній формі зобов'язували знешкодити державного злочинця.

Знешкодити державного злочинця! Ха-ха! Як чудесно це звучало! Він мав знешкодити державного злочинця, який у той же час був його смертельним ворогом. Правда, в телеграмі ще говорилось про необхідність з'ясування мети подорожі Ернестіни Коельо. Але ж не всі вимоги можна здійснити так, як того вимагає начальство. Комісар зробив все, що міг.

Він ще й зараз бачив перед собою картину допиту на «Віргінії». Коли його люди разом з індійцями Ганкаура спинили посеред Оріноко це невеличке суденце, двоє матросів почали стріляти з палуби. Дурні! Вони вирішили врятувати життя негідниці. Два пістолети проти сотні озброєних людей. їх знищили за одну мить, мов мух. Потім у тісній каюті він зустрівся віч-на-віч із жінкою, якої не бачив стільки років.

Ернестіна Коельо, вже не молода, але все ще з слідами сліпучої краси, обпекла його презирливим поглядом і спокійно мовила: «Ви, як були поганим кабальєро так ним і залишились. Може, ви все-таки запропонуєте дамі сісти в вашій присутності?»

Він украй розгубився, охоплений диким почуттям злості й сорому. Від сорому йому палали щоки, шия, навіть руки. Він не знав, куди подіти свої руки й що сказати. Він раптом важко вдихнув повітря і промовив: