Юрій Бедзик - Вогонь на вершині Комо

Великий дельфін, зовсім знахабнівши, випірнув майже під самим бортом піроги і блиснув на Ганкаура маленькими круглими очицями. Здавалось, він кинув вождеві виклик, зухвало, насмішкувато, його очиці були злі й ворожі, як очі сеньйора Себастьяна. Той теж умів дивитись на Ганкаура отак хитрувато, з якоюсь затаєною підступною думкою. Ганкаур затрясся від люті. Він нічого не усвідомлював. Бачив перед собою тільки круглі очиці й ніби чув владний голос: «Вона брехала, ця негідниця. Ти їй не брат. Ти — вождь могутнього племені апіака Ганкаур. Я вбив її, щоб врятувати тебе…» Він вбив її. Вбив її!

Не тямлячи, що діє, Ганкаур схопив лук і приклав до нього стрілу, змащену страшною отрутою кураре. Однієї пошкрябини на тілі тварини було досить, щоб отрута блискавично вбила її.

Ганкаур схопився на повний зріст, гарячково озирнувся.

Плесо ріки враз спустіло. Жодного дельфіна не було на поверхні. Тварини зникли, ніби відчувши смертельну небезпеку.

Тоді вождь племені апіака впав на коліна, схопив вільне весло і почав щосили гребти.

— Вперед! Швидше, вперед! — закричав він на індійців. — Я бачив зараз злого духа Курукіру. Він хоче покарати нас…

І охоплений забобонним страхом, Ганкаур ще гарячковіше погнав пірогу.

Шість років поліція розшукувала доктора Каріоко Коельо. За особистим наказом президента колишнього голову столичної спілки прогресивних адвокатів сеньйора Коельо було оголошено поза законом. Доктора більше не існувало в списках громадян республіки. Нагорода в шість тисяч песо чекала того, хто викаже поліції державного злочинця Каріоко Коельо.

Доктора добре знали за межами країни. В Англії й Франції, Індії й Китаї його вітали як представника нескореної вільнолюбної Бенісуарії. Бенісуарія лісових волонтерів, що зі зброєю в руках вели боротьбу проти кривавого диктатора, зверталась до світу вустами славнозвісного Каріоко.

Після тривалого перебування за кордоном, доктор повернувся на батьківщину й поселився у верхів'ї Оріноко. Про це знали тільки його найближчі прихильники й друзі. Але незабаром народ почув палке слово Коельо. Доктор закликав своїх співвітчизників піднятись на боротьбу проти диктатора. Ранчо Гуаяніто, на якому він поселився, стало центром розгортання могутнього руху.

Кілька років тому на ранчо Гуаяніто жив священик Антоніо. Своєю богопристойною поведінкою він завоював прихильність впливових кіл столиці. Сам окружний поліцейський комісар Себастьян Олів'єро виявляв до нього свою симпатію. В тісних кімнатах ранчо Гуаяніто не раз дзвеніли бокали, і верескливий спів Чорного Себастьяна полохав насторожену тишу сельви. Комісарові Олів'єро навіть на думку не спадало, що під чорною сутаною богобоязливого святенника билося полум'яне серце патріота і що кожного разу після пиятики, коли Олів'єро покидав із своїми охоронцями затишну садибу, Антоніо замикавсь у своїй маленькій світличці й при світлі гасової лампи до ранку записував щось у товстий зошит.

Патер Антоніо помер раптовою й загадковою смертю. Страшну правду про його кончину знав лише комісар Олів'єро.

Тієї ночі лютувала буря і дощ заливав землю. Спалахи блискавиці краяли над лісом захмарене небо. О другій годині ночі до патера Антоніо з'явились двоє таємничих відвідувачів, постукали в причільне віконце і, скрадаючись, увійшли в дім. Патер Антоніо почастував утомлених людей вином і нагодував їх. Згодом нічні гості вийшли з дому. Вони ввели на подвір'я двох віслюків, навантажених важкими тюками. Господар ранчо наказав скласти тюки в канеї [7] Каней — відкрита стайня для коней та віслюків. .

Впоравшись із своєю справою, гості розпрощалися з патером і, ведучи на поводі віслюків, чорними тінями попрямували до лісу. Німотна тиша і морок затопили сельву. Нараз спалахнула блискавка. Вогненний меч розпоров хмари, й мертве синє світло вихопило з пітьми галявину й ранчо. Загадкові відвідувачі побачили групу вершників. Це був комісар Себастьян Олів'єро. Повертаючись із далекого рейду, він попутно завернув до патера Антоніо, маючи на меті просушити в нього одежу й дати спочинок своїм солдатам. Біля самої садиби він помітив темні постаті, що прошмигнули у двір. Комісар вирішив зачекати, що буде далі. Цілу годину він простояв між деревами, аж поки невідомі люди знову не вийшли від патера: їхні віслюки були розвантажені.

Себастьян Олів'єро наказав солдатам затримати загадкових відвідувачів. Але ті кинулись у хащі — і сельва поглинула їх.