Чжан Чжі-мін - Диверсія у гавані Фейюньган

— Швидше б вибратись звідси! Від смерті я втік, тепер виконати б завдання і переїхати на той бік. Човен я дістану, не турбуйся!

Сун Да-лун не вірив сам собі. Ніколи ще в нього не виникало ні до кого теплих почуттів, але цього разу ласкаві слова готові були самі зірватися в нього з язика, такий він був радий приходу Ван Хай-шена. В думці він порівнював його з У Де-гуєм. Порівняння було не на користь покійного. Цей хлопець такий же хоробрий, як і У Де-гуй, але спритніший і надійніший від нього.

— Тут не зовсім безпечно, — вів далі Ван. — Я знаю місце, де навіть ополченці нас не знайдуть. Там можна спокійно відсиджуватися, скільки буде потрібно.

Сун Да-лун, трохи подумавши, вирішив: хлопець має рацію. Справді, комуністи знають, куди втік Ван Хай-шен, і це дає їм зайві шанси під час переслідування.

Втікачі заглибилися в ліс. Надвечір підійшли до ущелини між двома горами і незабаром вже були в печері, звідусіль захованій від сторонніх очей. Тут справді було надійніше. Ван Хай-шен наламав гілок, зробив постелі, зручно влаштувався і чекав, що скаже цей материй диверсант.

Очевидно, безпека викликала бажання повчати.

— Бути співробітником спеціальної служби не так просто, — казав Мічений. — Треба бути винахідливим, сміливим, треба вміти мовчати. Раніше ніж довіритись якійсь людині, треба її вивчити, всебічно перевірити…

Ван Хай-шену лишалося тільки в усьому з ним погоджуватись.

— Так, так! Звичайно. Я б, напевно, ніколи не зміг дослужитися до капітанських нашивок. Я ж невчений!

— Врахуй, — вів далі Мічений, — навіть всередині невеликого замкнутого кола все продажне. Не можна бути впевненим, що немає людей, які працюють на комуністів… Чому комуністи так добре про все поінформовані?.. Це в інших справах можна довіряти один одному, а в цій — ні в якому разі!.. Тут треба покладатися лише на самого себе. Треба, крім усього іншого, бути обізнаним з деякою технікою. В цій галузі я не спеціаліст, не з учених, але зате в мене є досвід. Треба вміти передавати і приймати інформацію, вміти поводитися з рацією, фотографувати і ще треба вміти багато дечого. — Він притягнув Ван Хай-шена до себе ближче. — Запам'ятай, те, про що ти зараз довідаєшся, не можна довіряти ні батькові, ні матері, ні власній дружині…

— Краще не розповідай, — попросив Ван Хай-шен, — а то я ще випадково про це розповім уві сні і тоді доведеться відповідати.

— Мій брат і уві сні нічого не розповість. А з цього часу ми з тобою брати. Зараз ми поклянемося перед небом.

— В чому поклянемося? Не розумію…

— Повторюй за мною!

Сун Да-лун забубнів, неначе читав молитву:

— Віднині ми, Сун Да-лун і Ван Хай-шен, незважаючи на різні прізвища, стаємо рідними братами, зобов'язуємося поділяти всі труднощі і небезпеки, єдиним зусиллям…

Довго ще говорив Мічений, і Ван Хай-шен старанно повторював слова про дружбу, взаємну допомогу, вірність обов'язку.

— Ось почнемо контрнаступ, тоді почнуться справжні братерські справи! — сказав Сун і підморгнув своєму новому братові.:— Тоді ми не будемо випрошувати в американців їхніх папірців. Ти чув, як дзвенить справжнє золото?

Стемніло… Сун Да-лун визирнув назовні і знову сів. З моменту зустрічі він усе думав, чи можна цілком довіритись Ван Хай-шену і послати його самого. У відданості хлопця він тепер був цілком певен. Непокоїло інше: чи зможе такий примітивний хлопець, звичайний рибалка, впоратися із завданням. Найменша помилка — і провал!

— Чи довго ми ще тут пробудемо? — спитав Ван Хай-шен. — Хочеться якнайшвидше піти звідси…

— Не поспішай, справа серйозна, ми так торохнемо, що весь Фейюньган висадимо в повітря, а кораблі, човни і все, що там є, опуститься на дно морське…

— Фейюньган? Така велика гавань… в небо? — спитав Ван Хай-шен, нічого не розуміючи.

— Є така можливість. Все підготовлено, треба тільки рук докласти…

Ван Хай-шен зрадів:

— Оце так здорово!

— Все це не так просто, як здається. Нам треба сьогодні ж розшукати одного чоловіка. Коли зовсім стемніє, підемо. Згодний?

— Згодний!

Проте подумавши, Сун Да-лун змінив рішення, зрозумівши, що, втомлений і голодний, він не зможе пройти великої відстані, і сказав:

— Сьогодні вночі нічого не вийде. Ван Хай-шен заперечив:

— А якщо просидимо тут ще два дні без їжі, то взагалі нічого не вийде.

— А може, ти зможеш дістати чого попоїсти?