Чжан Чжі-мін - Диверсія у гавані Фейюньган

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклад М. АРТЕМЕНКО

Малюнки художника А. Жуковського.

Перекладено за виданням: Чжан Чжи-мин. «Гавань Фэйюньган», Детгиз, 1959.

Туман глухий і густий. Тільки по гуркоту хвиль можна здогадатися, що море — поруч. Море дихає важко й поривчасто: здається, воно силкується вирватися з імли.

Вузькі киплячі язики пекучої солоної вологи б'ють по ногах. Чоловік у мокрій до нитки старій рибальській куртці йде берегом. Крім нього, навколо — анікогісінько. Навіть чайки давно сховалися в гніздах. Буревісник, закричавши наостанку, зник за низькими чорними хмарами. Підскакуючи, темні корпуси човнів, виринають з туману раптово і несподівано. Голі мокрі щогли гойдаються на вітрі, вклоняючись мало не до самих пінявих гребенів.

Чоловік скочив у човен, щосили відштовхнувся веслом. Водяний вал підхопив суденце і поніс його в туман.

Погода на узбережжі завжди зрадлива. Цієї весни вона особливо мінлива. Небо щойно було затягнуте хмарами, і ось уже широкий сонячний промінь, ковзнувши по вершині гори, розсуває пелену туману. Клапоть чистого неба далеко на заході починає зростати, ширшати, відтискує білясту імлу. Минають хвилини, і повітря стає таким легким і прозорим, що не віриться, чи можуть взагалі бути в бухті Літаючої Хмари тумани й негода.

Багато що має тут назву Літаючої Хмари — Фейюнь. На вершині гори Фейюньфин височить пагода Фейюньта, біля підніжжя рябіють покрівлі міста Фейюньші, а на сході довга біла коса сміливим помахом відтикає від затоки Фейюньвань гавань Фейюньган.

Гавань наймолодша серед інших членів великої сім'ї Фейюнь. 1949 року, коли під ударами Народно-визвольної армії гомінданівці котилися на південь, вони обладнали на березі кілька тимчасових пристаней.

Щонайбільше два-три місяці тому тут було чути ревіння пароплавних сирен, тріск катерних моторів, шум вантаження. Гавань була дверима з материка в океан, на острови. Армія, сповнена панічного страху, кинувши зброю і запаси, котилась крізь ці двері у море. Ширилися чутки, що, залишаючи Фейюньган, гомінданівці збиралися висадити в повітря гавань, але не встигли.

Відтоді так і лишилися притихлі темні будівлі, безлюдні причали, пірси, де вітер з моря розгрібає купи сміття. Рибалки не користувалися залишеним гомінданівським спадком. Човни стояли біля старих причалів, до яких усі вже звикли, ближче до селищ.

Якось у гавані з'явилися військові моряки. Вони щось вимірювали, змальовували, підраховували. Потім вони зникли так само раптово, як і з'явилися. Очевидно, гавань їм не підійшла. І тільки зовсім недавно про бухту знову заговорили в окрузі. Якось вночі жителі Фейюньші почули гуркіт зенітних батарей в околицях бухти. Чорне небо перехрестив бризкаючий слід літака, котрий впав у море. На ранок стало відомо, що в скелях розташувались артилеристи. Незабаром шляхами, які вели до бухти, потяглися колони грузовиків із солдатами, з ящиками боєприпасів. Машини на буксирах тягли гармати і польові кухні. Йшли загони морської піхоти, провозили капловухі звуковловлювачі і круглопузі прожектори. До пірса підійшов перший військовий корабель.

Гомінданівські літаки, котрі раніше залітали в глибину материка, тепер намагались кружляти над бухтою.

Неважко було догадатися, що все це означає. З недавнього часу гавань набула дуже важливого стратегічного значення: саме звідси частини Народно-визвольної армії мали почати воєнні дії по визволенню прибережних островів.

Погожої днини з вершини гори Фейюньфин відкривається чудовий краєвид. Як тільки проміння призахідного сонця діткнеться до сірого холодного каменю хаотично нагромаджених скель, цей камінь розцвітає. Найніжніші переливи дивовижних барв і відтінків падають на тиху зелену гладінь моря. Гірські сосни, виставивши над ущелинами пухнасті, м'які верхівки, погойдують ними, вдивляючися у воду. Здається, що скелі дихають. Це хвилюються од вітру щойно розквітлі рододендрони. Їхню спокійну скупу красу відтінює сусідство золотавих калюжок свиріпи.