Чжан Чжі-мін - Диверсія у гавані Фейюньган

— Ей, селюк! — Байдужість Лі Вань-фа вивела Міченого з себе, і він кинув у нього консервною бляшанкою.

— Що тут робиться? — почувся старечий голос.

— Хазяїн Сунь! — запобігливо вигукнув Мічений, витягуючись перед начальством.

Лі Вань-фа скочив із дивана і необережним рухом роздушив кульку. Почувся сильний тріск, усі присутні здригнулися.

Сунь Кай не звернув на це уваги, він лише мимохіть глянув на Лі і спитав у старшого:

— Ну як, все готово?

— Все готово! — чітко відказав Сун Да-лун.

— А рибалка?..

— Прибув! Він усю ніч не спав, тепер від почиває в сусідній кімнаті.

— Мене цікавить надійність людей, — нетерпляче пояснив Сунь Кай.

— Рибалка цілком надійний! Він супроводив нас ще минулого року, і ми спокійно прожили в його домі троє діб.

Сунь Кай подивився на рубець на лобі Сун Да-луна.

— Ти, звичайно, людина дуже розумна, але, на жаль, тобі не вистачає виучки. Не можна їсти наш рис і так легковажно говорити. Минулого року рибалка був надійним! А хіба ти не знаєш, як комуністи вміють влазити людині в душу? Як ти можеш гарантувати, що він лишився таким самим, яким був? — Сунь Кай показав на двері, що вели до сусідньої кімнати, і різко спитав: — З ким він живе?

— З матір'ю і молодшою сестрою. Хлопець він підхожий, старанний… — Мічений хотів, щоб рибалка справив на Сунь Кая хороше враження.

— А його батько?

— Був гончаром. Він давно помер.

— Від чого? Його вбили комуністи?

— Ні, тоді ще при владі були ми.

— Гірше… — Сунь Кай постукав по столу кісточками пальців. — Було б значно краще, коли б ми мали справу з людиною, у якої ненависть до комуністів у крові… Від чого помер старий?

— Кажуть, від якоїсь невідомої хвороби.

— Від якої саме?

Сун Да-лун потер шрам на лобі, не знаючи, що відповісти. Він розумів, що це черговий іспит. Старий лис Сунь Кай, який півжиття пропрацював в охранці, мав звичку раз у раз тицяти підлеглих носом у якийсь дрібний промах, щоб зайвий раз довести їхню нікчемність і бездарність.

Сун Да-лун опустив голову, немов підставляючи її під удар, готуючись вислухати довгу нотацію. Але хазяїн несподівано залишив старшого в спокої. Повернувшись до У Де-гуя і Лі Вань-фа, він сказав:

— Ви уявляєте, яку «торгівлю» ми затіяли? Якщо вже користуватися послугами людини, то треба добре вивчити всіх її предків до третього коліна, всіх родичів, усіх друзів. Вам це зрозуміло?

— Зрозуміло! — відрапортував, підводячись з місця, У Де-гуй.

— А тобі? — звернувся Сунь Кай до Лі Вань-фа.

— Теж… зрозуміло.

— Ну й добре. — Сунь Кай розчинив двері, що вели вглибину, і знаком запросив Міченого йти за собою.

Двері вели у вузький темний прохід, за яким було видно кімнату, ще меншу, ніж перша. На столі — п'ять свічок, пляшка горілки, консерви, пачки сигарет. Полум'я свічок відкидало на стіни химерні тіні.

На солдатському ліжку, підклавши руки під голову, лежав молодий хлопець в одязі рибалки і дивився на стелю.

Здавалося, що хлопець цей дуже втомився і заснув в незручній позі. Це й був зв'язківець Ван Хай-шен. Сун Да-лун познайомився з ним три роки тому. Для роботи на континенті необхідно було організувати надійну переправу. В морі захопили рибалок, які вийшли ловити рибу. Почався «підбір»: ряд тортур, умовлянь, обіцянок, погроз. Серед відібраних був і молодий рибалка Ван Хай-шен. Пізніше більшість завербованих таким способом «співробітників» втекла. А Ван і далі безвідмовно працював. Минулого року під час чергового візиту на материк Сун Да-луна було поранено. Він не загинув тільки завдяки Ван Хай-шену, котрий подав йому першу допомогу і таємно переправив його назад на острів. Вдячний Сун Да-лун виклопотав рятівникові чималу винагороду. Ван Хай-шен, в свою чергу, став ретельним його помічником. Отож не випадково, що й тепер для переправи на материк вирішили скористатися послугами Ван Хай-шена.

Сун Да-лун нерішуче зупинився перед дверима: не хотілося ображати людину, з якою так зблизився. Але, по-перше, це вказівка хазяїна; по-друге, яка вже там дружба у людей їхньої професії?! Багаторічний досвід підказував, що повністю не можна довіряти навіть власним батькові і матері. Це давно вже стало для Міченого основою його ставлення до людей.

«Що з того, що Ван Хай-шен врятував мене від смерті? — думав Мічений. — Хіба це не звичайна взаємна вигідна угода? йому потрібні були гроші, мені — життя. Чи заінтересований він, як і раніше, тільки в грошах? Чи залишився таким, яким був? Хазяїн має рацію: це потрібно перевірити».