Чжан Чжі-мін - Диверсія у гавані Фейюньган

Потупцювавшись трохи на місці, Мічений витяг із кишені листівку, адресовану солдатам чанкайшістських військ із закликом повернутися на батьківщину. Треба було непомітно підсунути цього папірця Вану. Затаївши подих, Мічений навшпиньках підкрався до ліжка і… — хто міг чекати! — зустрівся поглядом з Ван Хай-шеном. На старшого дивилися широко відкриті задумливі очі з характерним блиском.

Сун Да-лун швидко зорієнтувався:

— Братку! Ай-ай! Ти ще не спиш?.. Дарма! Адже увечері — в дорогу, тобі треба гарненько виспатися…

— Спати? Ні, мені не хочеться! Ви обдурюєте мене. Не повезу я цього разу нікого!

Він трохи підвівся на ліжку і з злістю глянув на Сун Да-луна. Розуміючи, що справа обертається на погане, Сун Да-лун швидко сказав:

— Братку! Це я тебе обдурив? Та вимагай усього, чого захочеш. Якщо я зможу це зробити, я все зроблю для тебе! Для друга я й життя не пошкодую.

— Ми, рибалки, любимо справедливість, чесність, — сказав Ван Хай-шен. — Рік тому, коли я тебе врятував, ти мені що наобіцяв? А приїхав — кинули мене в цю собачу конуру, а самі розважаєтесь!

Сун Да-лун, здавалось, збентежився, нащось погладив пляшку з горілкою (про себе відзначив, що її навіть не відкорковували) і тут лише звернув увагу, що на столі горить відразу п'ять свічок. Зрадівши, що знайшов привід, він перевів розмову на іншу тему і, сміючись, спитав:

— Це для чого ж така ілюмінація?

— Я не звик до пітьми. В морі над головою — ясне небо, зрозуміло? — В голосі Ван Хай-шена було чути злі нотки.

— Так, так… Цього разу в тебе теж дуже добре вийшло. Ну, а щодо освітлення, то електролінія підірвана, а це, на жаль, від мене не залежить. Зачекай трохи, підемо з тобою погуляємо. Чого це в тебе такий чудний настрій?..

Ван Хай-шен не відповідав, показуючи, що він сердитий і більше не хоче розмовляти.

Сун Да-лун підійшов до співрозмовника впритул, поклав йому руку на плече і гарячим шепотом випалив:

— Братку! Досі я жартував, я прийшов до тебе зовсім в іншій справі. З перших днів нашого знайомства я звернув увагу, що до людей ти ставишся серйозно, не так, як ці волоцюги, з якими мені доводиться працювати. Хочу з тобою порадитись.

— Порадитись? — насторожився Ван.

Мічений підійшов до дверей, визирнув і щільно причинив їх.

— Те, що я скажу тобі, — має лишитися між нами. Адже ми — близькі друзі? Правда? В цьому чортовому лігві я більше залишатися не збираюсь. Я твердо вирішив: скористаюсь з випадку і залишуся на материку.

— А як це ти зробиш?

— Поки що метикую! Я й про тебе думаю. Для тебе такий крок… — Він знову заговорив пошепки.

— А все-таки, як це можна буде здійснити практично? — перебив Міченого Ван Хай-шен.

— Спочатку треба підготувати «капітал»— зібрати деякі важливі відомості. Без цього комуністи нам не повірять.

Ван замислився. Бачачи, що той вагається, Сун Да-лун вів далі:

— Поки в нас є час, давай сходимо, дещо розвідаємо. Кажуть, з Тайваню прийшло багато техніки і боєприпасів…

Ван Хай-шен ще деякий час мовчав, потім рішуче сказав:

— Ходімо!

Він накинув на плечі драну куртку і пішов до дверей.

Сунь Кай, У Де-гуй, Лі Вань-фа сиділи за столом. Партію в мацзян вони щойно закінчили і тепер жваво обговорювали її.

Сун Да-лун запобігливо звернувся до Сунь Кая:

— Хазяїне Сунь, ми з ним вийдемо погуляти.

Сунь Кай глянув на Вана пронизливим поглядом. А той зненацька розмахнувся і щосили двічі ударив по обличчю Сун Да-луна. Всі схопилися з стільців у цілковитому замішанні. Ніхто нічого не розумів. Ван, міцно тримаючи за комір сторопілого старшого, сказав:

— Хазяїне Сунь! Цього мерзотника не можна посилати на материк!

— Що трапилось?

— У нього спитайте, нехай розкаже, на що він мене підбурював!

Розгублений Сун Да-лун мовчав. Тримаючись за обличчя, він присів на край стільця.

— З такою людиною я вирушати на материк не можу, — тихо сказав Ван. — При першому зручному випадку він зрадить мене… Нізащо з ним не поїду!

Сунь Кай уже догадався, що трапилось.

— Мічений пожартував? Правда? Та певне, трохи переборщив? — Хазяїн повернувся до Вана — Помилка, справжня помилка… Старший товариш в ім'я батьківщини не пошкодує останніх сил… Заспокойся, тут лише свої люди, сідай.

Ван трохи полагіднішав. Сунь Кай простягнув йому сигарету.

— А ти молодець! У наш важкий час саме на таку молодь покладає надії батьківщина. Непохитна впертість, мужність необхідні зараз як ніколи! — Він поклав у кишеню Вана кредитку. — Після успішного виконання завдання тебе буде нагороджено ще краще, ха-ха-ха!